Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Чужі листи як найкращий серіал

Трохи вражень від двох томів нецензурованого епістолярію Лесі Українки

0 177

Останніми роками дедалі більшої популярності набуває документальна література – спогади, щоденники, листування тощо. Це дає змогу читачеві самому осмислити першоджерела і зробити власні висновки про життя відомих людей чи про знакові події. Так, київське видавництво «Комора» вже видало два томи листування Лесі Українки – «Леся Українка. Листи 1876-1897» та «Леся Українка. Листи 1898-1902». На черговий Форум видавців обіцяють і третій том епістолярію. На відміну від опублікованих у дванадцятитомнику, який виходив у радянські часи, тут ці листи подані повністю – без купюр, зі збереженням стилю й граматичної передачі авторки.

Завдяки цьому можна пізнати живу письменницю, а не забронзовілий образ «одинокого мужчини в нашій літературі» (за висловом Івана Франка). Після прочитання листів можна зримо відчути не тільки Ларису Петрівну Косач у житті, а й пройнятися епохою без інтернету, ксероксів і решти необхідних речей у сучасну добу, які б так згодилися й Лесі Українці при підготовці статей чи упорядкуванні спадщини дядька Драгоманова.

Поступово занурюючись у текст, стаєш наче родичем Косачів і Драгоманових. Чітко відчуваєш стосунки із мамою (вже не сумніваєшся в їх гострих взаєминах, бо листи схожі на звіти про хвороби, побут, а не задушевні розмови), пізнаєш батька, який піклується про всіх шістьох дітей, навіть коли вже вони дорослі; усвідомлюєш, що найтісніші стосунки зі старшим братом Михайлом та молодшою сестрою Ольгою (Лілеєю). Бачиш, чим жила Леся, що її цікавило, хвилювало, надихало.

У свої неповні 20 років складає з друзями списки художніх, а пізніше суспільно-політичних текстів для перекладу українською, перекладає, клопочеться їх виданням, збирає гроші на культурницькі акції тощо. Бачиш її ставлення до критики, нових течій, переглянутих вистав, виставок, прочитаних книжок. Дивуєшся, що вона доглядала за молодшими сестрами й за будинком за відсутності матері, могла власними руками пошити собі одяг, як клопоталася цим і з подивом дізнаєшся, що письменниця не любила шопінг («Ти знаєш, я взагалі не люблю купувати» (лист до І. П. Косач від 4(17).01.1902).

Леся Українка Із листа до
Ольги Кобилянської
від 17-18(29-30).05.1899

– Я не раз кажу, що в мене натура хронічна, бо справді у мене все хронічне, і хвороби, і почування. Як анемія, туберкульоз, істерія, так і приязнь, любов і ненависть.

Уявляєш, як виступала із рефератами перед публікою в Києві, як готувала ці виступи разом із друзями-однодумцями, будучи фактично сучасним культуртрегером. Пізніше в листах до сестри вона напише думки з приводу приготувань таких акцій – адже то відомо, що гіршої каторги нема, як урядження всяких спектаклів etc. (із листа до О. П. Косач (матері) від 21.01(03.02).1902).

Ці приготування, хвилювання під час виступів чи написання творів часто виливалися у нервові стреси й загострення хвороби. Але це вияв справжності Лесі.

Так, листи дають повну картину розвитку її хвороби, особливо коли вона описувала лікування батькам із-за кордону. Але таки розвіює стереотип «хворої Лесі», адже попри все вона багато працювала і над своїми улітами (так називали в родині власні художні твори), і над літературно-критичними статтями до різних журналів, і над перекладами тощо.

Зрештою, навіть частково втілити свою мрію – подорожувати або здійснити навколосвітню подорож – змогла, будучи у санаторіях, курортах у Криму, Австро-Угорській імперії, Болгарії, Італії, Швейцарії, Німеччини тощо, хоч і з лікувальною метою.

Леся Українка Із листа до
М. В. Кривинюка
від 28.04(11.05).1901

– Так чі инакше, я не люблю, коли мене «щадять», хай буде Вам се відомо.

Ці дві книги листів мимоволі порівнюються із двома сезонами серіалів. Адже від листа до листа чекаєш подальшого розвитку подій. Навіть не заважає спойлер – загальновідомі факти її життя. Навпаки, краще уявляєш епоху за життя Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Павлика, Володимира Гнатюка, Ольги Кобилянської, Агатангела Кримського, Михайла Старицького, Миколи Лисенка… Радієш, коли з’являється згадка про Сергія Мержинського, співпереживаєш її альтруїстичній допомозі вмираючому коханому-другу й шкодуєш, що їхнє листування спалене (Леся листів до себе не зберігала). Знаючи, що лише три листи до Климента Квітки збереглися, коли раптово з’являється цей герой, щоразу шукаєш якихось натяків на розвиток стосунків між ними, визбируєш пестливі згадки й назви: щира і добра натура в нього (С.324), Ніжності Квітки тобі нема чого боятись… він така чудово-чиста натура (С. 374), «Квіточка» (С. 404), «Кльоня» (С. 502) тощо.

Леся Українка Із листа до сестри
О. П. Косач
від 17-20.01(29.01-
01.02).1899 з Берліна
– Вена проти Берліна зовсім не здалась-би великою, про Київ і говорить нічого. Тут властиве три міста: підземне, наземне і надземне. Берлін стоїть немов на кротовинні: ціла сітка підземних труб каналізаційних, почтових, елетричних проводів і т. и. Доми тут сливе всі в 5-6 поверхів. Понад вулицями і нижчими будинками побудовані эстокади, по яких мчать раз-у-раз поїзди. Ми обідали перших два дні в такому ресторані, де по стрісі пробігає залізниця. Просто по вулиці машина не ходить, а все по тих естокадах. В перших етажах домів усе магазини, чогось аж страшно, як подума[є]ш, скілько людської праці кристаллізовано у сих виробах, часом зовсім зайвих. Найбільше мене вражає не так той рух, що видно в день, як той, що чутно в ночі, надто було його чутно в тому отелі, де ми жили перших два дні. Як тілько жильці отеля полягають спати, починається поправка і прочистка водопроводів, элеваторів і т. и., наче якісь карлики, духи підземні провадять таємну роботу. Тілько дуже не надовго, перед світом затихає Берлін, а ранком карлики переносять свою роботу з підземеллів у коридори, далі в кімнати, разом з тим і вулиця прокидається, все біжить, летить, стугонить…

В обох «томах» листування можна навіть умовно визначити кульмінацію. У першій – це переживання смерті дядька-учителя Драгоманова. Друга ж книга тримає напругу від подій у Мінську біля хворого Сергія Мержинського, а далі – листування з подругою Кобилянською, в якої теж драма серця, їхнє спільне літо, відтак не можеш відірватися від сімейних чвар навколо нецерковного шлюбу Ольги із Михайлом Кривинюком, порад Лесі з цього приводу, потім подорожі, враження, справи…

Леся Українка Із листа до сестри
О. П. Косач
від 26.03(08.04).1901

– Тілько я, коли згадую своє життя, то завжді боюсь, коли б хто з вас не повторив моїх помилок. А помилка головна в тім, що багато сили йшло на даремну видержку, на непотрібну терпеливість, а серцю давалось воля тоді тілько, як уже було пізно…

Уявити всю атмосферу й пізнати персонажів допомагає чудове коментування Валентини Прокіп (Савчук), а також фотоматеріали, додатки. Тут навіть можна простежити, що саме замовчували попередні видання листів, бо вони виділені курсивом. Це, зокрема, україноцентричні думки, деякі родинні стосунки, події у Російській імперії, які подекуди суголосні із недавніми побиттями студентів, демонстрантів.

До повної картини додаються зашифровані листи, таємні посилки, інакомовлення в листах, ретельний контроль на кордоні тощо. Словом, добу Лесі Українки можна відчути сповна. А ще книжка розкриває деякі перекручення. Відкриттям для мене стали дві замовчувані речі. Те, що перший свій вірш «Надія» поетеса написала під враженням-переживанням арешту тітки Олени Антонівни Тесленко-Приходько (з дому Косач), яка відбувала заслання на території сучасної Карелії та Тюменської області РФ за участь у революційному русі. А також те, що сестра і чоловік Лесі Українки були у сталінських концтаборах.

Леся Українка Із листа до
М. В. Кривинюка
від 14(27).02.1902
– …Демонстрації добрі, коли вони результат запалу і революційного настрою, а яко спосіб викликання того запалу і настрою вони навряд чи практичні. І сама форма їх: віддавання себе голіруч під нагайки, шаблі й кулі, – якась прикра і, здається мені, ентузіазму викликати не може. Поправка: де-які результати певне будуть, але чи оплатяться вони? Чи не краще б ту силу обернути на прелімінарну роботу, орґанізаторську і т. д.?..

Проте, коли перегорнеш останню сторінку другого тому, то усвідомлюєш, що повністю так і не пізнав Лесю, бо ніколи найближчі друзі не знали мене всеї, та я думаю, що се так і буде завжді (Із листа до О. Ю. Кобилянської від 17-18(29-30).05.1899). Можливо, це вдасться зробити у наступному томі листів? Бо Леся не може не інтригувати…

Іванка Когутич

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.