Екватор етнографічної практики істориків: враження й спостереження

Завершується другий тиждень етнографічної практики студентів-істориків, яку кафедра історії України УжНУ з ініціативи її завідувача Романа Офіцинського проводить цьогоріч серед ясінянських гуцулів – у селах Чорна Тиса, Стебний, Ясіня, Лазещина та інших.

Жителі цього куточка Закарпаття себе кличуть гуцулами, не виокремлюючи ясінянських, богданських чи рахівських, як це відображено в навчальній літературі. Цікаво, що для жителів Івано-Франківщини, які живуть за Яблунецьким (дорадянська назва – Татарський) перевалом, місцеві гуцули є «мадярами». Своєю чергою, мешканці Рахівщини їх називають бойками, хоча вони теж належать до тих-таки гуцулів. Інших закарпатців, які живуть у долинах області, наші горяни звуть гайналями або гайналиками. Така ось потішна етноніміка.

Базою практики стала філія обласного еколого-натуралістичного центру в Лазещині (присілок Студений), що одночасно є початковою школою. Це за 250 км від Ужгорода. Торік практика відбувалася ближче до альма-матер – з осідком у Великобичківській школі-інтернаті, тобто за 180 км від Ужгорода.

У самому селищі Ясіня багато різних цвинтарів, що засвідчують його бурхливу й неоднозначну історію: великий єврейський, угорський, гуцульські. Є також військові кладовища і залишки оборонних ліній, що з’явилися внаслідок великих війн ХХ ст., які зачепили ці землі. Дуже суперечливим та інтригуючим є символічний простір згаданих поселень: по сусідству розмістилися історико-культурні й архітектурні пам’ятники, мабуть, усіх держав, у складі яких побувало Закарпаття впродовж «короткого» ХХ ст.

Великі відстані між розкиданими обабіч гір вздовж річок скупченнями жител приводять до того, що в пошуках інформаторів доводиться проходити за день іноді десятки кілометрів. Це втомлює, однак дозволяє побачити шикарні краєвиди, знайти шлях до серця Карпат тощо.

До речі, у міжвоєнний період Ясіня разом із присілками вважалося одним із найбільших за географічною площею населених пунктів Чехословаччини. Більшими були тільки Прага з передмістями й селище Богдан, що теж на Рахівщині, який мав площу понад 180 кв. км.

Окрім мальовничих гір, тут є чудесні люди, які знаходять для нас хвилинку чи більше, дають інтерв’ю, ділячись спогадами і знаннями про минуле, навіть якщо іноді їх доволі безцеремонно відривають від роботи. Нині тут гаряча пора – косовиця. Серед співрозмовників люди різного віку, оскільки ужгородському науковому десанту цікава думка як учорашнього випускника школи, так і найбільш поважного віком мешканця.

Оминувши тільки половину практики, вже вдалося знайти чимало свідчень з різних сфер народної традиційної культури. Це заслуговує на окрему публікацію, наразі ж хочеться відзначити, що цей, цікавий для етнографа чи краєзнавця, куточок нашого краю дедалі активніше розкриває свій туристичний потенціал. Тішить, що використовується гуцульський колорит, який розвивають як місцеву фішку і бренд, що, своєю чергою, сприяє збереженню та відтворенню традиційної культури. Відколи Крим окуповано, тут зросла кількість туристів, які приїжджають в усі пори року не лише покататися на лижах, а й задля інших вражень: гастрономічних, екстремальних, оздоровчих тощо.

Студенти-другокурсники, попри іноді нелегку путь етнографів, радо й активно беруть участь у практиці. А їхні керівники стараються зробити так, щоб вона пройшла для них максимально цікаво і залишила приємні спогади.