Етнографічна практика студентів-істориків на Гуцульщині стала захопливою мандрівкою

Базою практикантів була Великобичківська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів – велика подяка за це директору Михайлові Йосипчуку та вчителю Маріянні Богуславець (Павловській), випускниці істфаку УжНУ. Студенти розділилися на три групи на чолі з керівниками практики Василем Коцаном і Павлом Леньом, дослідником Василем Королем. Застосовували кущовий метод польових етнографічних досліджень. Заздалегідь розробили маршрути й запитальники, підготували технічні засоби.

Удалося опитати понад дві сотні інформаторів – людей від 40 до 90 років. Вели аудіозапис, фотографували співрозмовників, речові й писемні пам’ятки з приватних колекцій (понад 7 тис. світлин). Так, столяр Володимир Ревенко і бджоляр Ігор Гощук із села Луг детально розповіли про свої промисли, подарували рубанки-«гублики» і плетений вулик «шашаник». Олена Гуцул скрупульозно охарактеризувала народне вбрання жителів Верхнього Водяного. Вдалося порівняльне дослідження цвинтарів – гуцульського (Косівська Поляна), румунського (Біла Церква), у смт. Великий Бичків і с. Круглий, заснованому італійськими залізничниками.

Вивчаючи народну демонологія та магію, студенти плідно поспілкувалися із 6 знахарями. Виявлено два зошити із замовляннями – у селах Водиця і Луг. Це цілий пласт лікувальних замовлянь, зокрема проти укусу змії та для зупинки крові. Записано обряди зі шкідницької магії. Зібраний матеріал дозволяє окреслити межі поширення вірувань у вовкуна, чорнокнижника, гонихмарника тощо.

Учасники експедиції зібрали 18 пам’яток матеріальної культури: жіночу сорочку, спідницю, хустку, чоловічий капелюх, три взірці одягової вишивки, два рушники, серветку, два знаки весільного старости, веретено, два рубанки, вулик, ярмо, композицію «Квіти», виконану на дереві методом випалювання. Вивчили також колекції місцевих етнографічних та історико-краєзнавчих музеїв, а їх півтора десятка. Окрему увагу приділили здобуткам сучасних майстрів народної творчості (різьбярів, майстрів з коренепластики, художників, ткаль, вишивальниць).

Практиканти мали змістовне дозвілля. Відтворювали традиції святкування Івана Купала (плетіння і запускання у річку вінків з польових квітів, спалювання солом’яного опудала, стрибання через купальський вогонь). 17 липня, у День етнографа, студентів посвятили в народознавці.

Етнографічна практика на Гуцульщині стала захопливою мандрівкою, сповненою незабутніх вражень. Нині її учасники опрацьовують здобуті матеріали для 2-го випуску наукового збірника «Етніка Карпат». Фахова систематизація та каталогізація віднайдених артефактів спонукають до відкриття в УжНУ повноцінного етнографічного музею, що під опікою кафедри історії України слугуватиме платформою для різнопланових заходів вітчизняних і зарубіжних учених.