Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Фізичний факультет УжНУ – архітектурний «must visit» нашого міста

Про те, що ця будівля прожила чимало літ, здогадатися нескладно...

0 392
Якщо заглянути до туристичного довідника Ужгорода, можна витягти звідти відомості про найбільш визначні пам’ятки міста, дізнатися, що тут панує розмірений рух життя, готують пресмачну каву й люблять пересуватися велосипедами. Але, зупинивши увагу на архітектурних спорудах, можна випадково оминути справжню окрасу – нинішній фізичний факультет УжНУ. Тому – вирушаємо.

Про те, що ця будівля прожила чимало літ, здогадатися нескладно. Якщо ж виявите бажання дізнатися більше про історію, натрапите на факт: збудували її ще 1912-го (ну, добре, це можна побачити й на дверях закладу). До того часу на місці споруди понад півтора століття стояла церква грецьких торговців, яку зруйнувала пожежа.

Новобудова послужила монастирем отців-василіян, які, крім богослужіння, займалися тут також друкарством та відкрили унікальний зоологічний музей. Стіни нинішнього фізфаку пригадують і своїх тимчасових гостей – міський суд та гімназію. А вже за два роки після офіційного відкриття Ужгородського держуніверситету будівля стала місцем знайомства талановитої молоді з наукою на ймення «фізика».

Підійшовши до будівлі, будете вражені її величністю. Попри те, що тут всього чотири поверхи, доведеться добряче задерти голову. Уявіть: свого часу це була найвища споруда міста! Екстер’єр тут – готичний: гострі конструкції, верхівки яких прикрашають невеликі скульптури, високі вікна з майстерно зробленими вітражами, подекуди – круглої форми. Якщо ж матимете бажання впустити до приміщення трохи світла – доведеться добряче постаратися. Або ж узяти з собою високого парубка чи вихопити такого з юрби студентів ☺

Аби потрапити всередину, доведеться докласти зусиль. Перше випробування – важкі дерев’яні двері. Далі – справжній фейс-контроль. Якщо не пощастить, готуйте відповіді для допиту: хто такі, звідки прийшли, що тут забули. В іншому ж разі дістанетеся потрібної цілі без будь-яких зволікань (як автор, яку вперше зустріла тут мовчазна пані, повністю занурена в захопливе в’язання).

Одна з речей, які усвідомлюєш, блукаючи коридорами: тут пишаються «своїми». До прикладу, ще при вході натрапили на барельєф Володимира Сливки – колишнього ректора УжНУ, визначного фізика. Далі по курсу – згадки про успішних випускників підрозділу. Ба більше: тут навіть висить стенд з прізвищами тих, хто захистив свої дисертації. Мабуть, це мало кому вдається.

А ще тут бережуть студенток. Так-так, саме той рідкісний вид представниць жіночої статі, занесених до Червоної книги фізики, що вирізняються з-поміж інших видів палкою жагою до науки. Може, й тому на сходовому майданчику висить дзеркало, дивлячись у яке, можна поправити зачіску чи зробити селфі.

Бажаєте послухати лекцію з фізики? Це цілком можливо, зважаючи на звукоізоляцію тутешніх стін. Втім, це всього лише припущення, підтверджене ненавмисно (і досить несподівано в пору канікул) підслуханим монологом. Не хвилюйтеся, пане N (N – бо невідомий, правда): все, що вдалося почути автору, – абсолютно беззмістовне для її гуманітарних вух потужне коливання повітря, яке поширювалося по всьому напрямку коридору.

Потрапити до аудиторій, незважаючи на слова діловитого охоронця, вдалося. Але, на жаль, не до отих справжніх, де студенти цілим «потоком» вміщуються за довгими рядами парт. Шлях до останніх чомусь пролягає через підвал, зловісну темряву якого освічує хіба кавовий «автомат». Двері зачинені, але навряд мені захочеться прикинутися студентом фізфаку й висидіти тут цілу лекцію пізніше, з початком навчального року.

Мандрівка ж підходить до завершення, бо наступний пункт – подвір’я, про існування якого важко здогадатися простим смертним. Тут тихо й спокійно; здається, ніби час закинув вас на століття назад, коли на цьому клапті старовинного Ужгорода ще зовсім не було місця науці. Нарешті можна відпочити від тривалого й насиченого процесу знайомства та насолодитися краєвидом на протилежний берег міста. А ще обдумати дальші зупинки власного маршруту.

Антоніна Чундак

Залишіть відповідь

X