Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

І на Закарпатті рок іще живий… А солідний костюм і бандана – цілком взаємопов’язані речі

Заступник декана географічного факультету Роман Славік: «Треба вірити в мрію і намагатися її досягти!»

0 1 252
Цього чоловіка більшість знає як заступника декана з виховної роботи, доцента кафедри фізичної географії та раціонального природокористування географічного факультету УжНУ. Вперше, коли я почула про його посаду, то подумала, що ця людина має бути дуже заклопотаною, дуже серйозною і працьовитою. Так і є. Але, крім цього, Роман Володимирович Славік має інше, не менш важливе заняття, яке приносить йому неабияке задоволення – творити музику, організовувати фестивалі й відриватися на сцені перед сотнями глядачів.

У дитинстві Роман був звичайним хлопчиною із безліччю кумедних подій, цікавих винаходів і байдикуванням. Дитячі роки промайнули в мікрорайоні Доманинці, де проживає й тепер. «Моє дитинство навряд чи відрізнялося від дитинства, скажімо, середньостатистичного хлопця-розбишаки. Нашими захопленнями були футбол, походи в навколишній Горянський ліс, виробництво різної зброї – луків, арбалетів, списів, мачете. Були спроби виготовити навіть щось вогнепальне. У нашому мікрорайоні в той час активно зводили приватні котеджі. Тому було достатньо будівельного матеріалу для ще одного захоплення – спорудження  «штабиків», тобто будиночків на деревах, де ми полюбляли «тусуватися». Також виробляли всілякі плавучі засоби, на яких вирушали в експедиції по нашому дериваційному каналу та річці Уж. Одне слово, дитинство було цікаве», – розповідає Роман Володимирович. З іншого боку, мене в дитинстві дисциплінував спорт. Тоді, в 90-х роках, ще існувало багато дитячих і юнацьких спортивних шкіл, зокрема ДЮСШ з водних видів спорту «Спартак», якій я присвятив період свого життя з 1995 до 2001 року, відвідуючи секцію водного поло. Це була професійна школа, і наша команда із Закарпаття неодноразово ставала призером щорічних чемпіонатів України: численні нагороди досі висять у мене вдома на видному місці. Ще в 10 класі кожен член команди дістав звання кандидата у майстри спорту після того, як ми стали срібними призерами в Україні.

Час ішов, у нашого героя мінялися погляди на життя, пріоритети, принципи. У студентські роки його захоплення трохи змінилися. Помаранчева революція привела його у громадську роботу. Після університету розпочав трудову діяльність на новоствореному географічному факультеті на посаді завідувача навчальних лабораторій і за сумісництвом – викладачем. «На той час для мене це було якось трохи навіть моторошно. У червні сам ще сидів за партою, а 1 вересня вже в ролі викладача був змушений концентрувати увагу п’ятдесяти студентів в аудиторії. Хоч доля могла розпорядитися інакше…» – ділиться пан Роман.   

Ця людина не гналася за славою чи зароблянням «мільйонів», все в його житті складалося спонтанно, і це, як виявилося, пішло йому на користь. «Пам’ятаю, залишив свої анкети для працевлаштування в низці підприємств та організацій. Навіть склав іспити на митного брокера. Однак, доки вирішувалося питання, мені зателефонував засновник і натхненник географічного факультету, перший його декан, професор Степан Поп і запропонував роботу в новоствореному структурному підрозділі університету», – згадує пан Славік. Праця зі студентами виявилася для нього дуже комфортною, цікавою та творчою, адже він ніби продовжував свої студентські роки. І це настільки йому до вподоби, що й ті мільйони не потрібні.

Найбільшим захопленням Романа Володимировича ще зі студентських часів стала музика, а саме – рок. Це для нього важливо, і він не шкодує для творчості ні сил, ні часу. Каже, сам не знає, чому припав до душі цей напрям: «…можливо, тому, що в п’ятому класі дядько дав мені послухати «Judas Priest» і «Kiss». Я тоді навіть не знав, що таке рок, але мені дуже сподобалося, – усміхається Роман Володимирович, – а коли дали послухати балади «Metallica», зрозумів – це моє, чого і всім бажаю. Взагалі, в житті часто доводиться стикатися з несправедливістю, лицемірством, підлабузництвом, жадібністю та іншими злими речами. А музиканти року, особливо його альтернативних різновидів, порушуючи ці питання у текстах своїх пісень, дають можливість подивитися на суспільство ніби збоку, зрозуміти, що треба змінити в ньому, аби всім жилося краще. Ну і, врешті, коли ввечері після робочого дня прийдеш на репетицію – що може бути краще, ніж трохи «полабати» з хлопцями і випити пляшку пива».

За роки такої діяльності, на перший погляд, зовсім не пов’язаної зі званням доцента  чи посадою викладача, пан Роман багато чого досяг, дізнався й пережив. Різні емоції були, найбільше – позитивні, адже якими ще вони можуть бути, коли займаєшся улюбленою справою. Сідати за барабани в бандані, як справжній рокер, бачити обличчя людей, які хочуть почути цю драйвову музику – це, напевно, найнезабутніші хвилини. Наш герой ніколи не сидить на місці, одноманітні речі йому швидко набридають, а відтак хоче чогось свіжого й нового, шукає всіляких «халеп на голову», просто робить те, що подобається йому. Як виявилося, поєднувати роботу в університеті й таке незвичне захоплення взагалі не важко. Пану Славіку навіть приносить це задоволення, адже легше працюється зі студентами: ще б пак, мати викладача рокера! Виникло в мене питання, як же він усе встигає? Каже, і не встигає, робить те, що потрібно кожного дня, ставить пріоритети, а попри все – має ще багато планів і задумів.

Як на мене, ця людина є дуже креативною, цікавою, знаходить підхід до кожного, незалежно від вікової категорії. Часом буває смішним, інколи – серйозним, поєднує непоєднувані речі та ніколи не сидить без діла. «Я не займався тільки балетом і не вишивав хрестиком (хоча останнє все-таки було на уроках праці в школі), тому важкувато було планувати майбутнє. Та я й не намагався – жив сьогоденням», – жартує Роман Володимирович.

Цінними для молоді вважаю його слова, які можуть стати життєвим кредо кожного: «Треба вірити в мрію і намагатися її досягти!»

Богдана Магас,
студентка відділення журналістики, для Медіацентру УжНУ

Залишіть відповідь

X