Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Міфи vs Реальність: Погляд на Ужгород очима студентів з Маріуполя

Після підбиття підсумків проекту GOxChange журналісти Медіацентру цікавилися в гостей зі Сходу, які враження мають про місто та чи вдалося спростувати бодай частину своїх дотеперішніх стереотипів

0 348

Заробітчанство, більшість авто з іноземною реєстрацією, неприязнь до російської мови – із такими стереотипами приїхали до Ужгорода студенти Маріупольського державного університету. Днями у залі засідань Вченої ради УжНУ підбили підсумки проекту GOxChange. Які враження про місто залишилися в маріупольських студентів та чи вдалося їм спростувати хоча б частину стереотипів, – цікавилися журналісти Медіацентру.

Упродовж десяти днів в Ужгороді маріупольські студенти знайомилися із історією, архітектурою та туристичними принадами міста, спілкувалися з активними жителями Ужгорода й пересічними містянами, бували на гостинних вечерях і проживали тутешні гуртожитські будні. У день відкриття програми журналісти Медіацентру поцікавилися у студентів, які стереотипи вони та їхні знайомі мають про Ужгород, а в день презентації та захисту проектів запитали, яку тепер думку про місто мають. Ось що із цього вийшло.

Ілля Ноздрачов

Ілля Ноздрачов, ІІІ курс, економіко-правовий факультет:

• неприязнь населення до російської мови;
• більшість авто з іноземною реєстрацією;
• контрабанда;
• заробітчанство.

Про Ужгород хлопець знав, що місто має давню історію й вишукану архітектуру, входило до складу різних держав, невелике за розмірами, мультикультурне та багатомовне. Поруч має кордони з європейськими державами.

«У перші ж дні стереотип про неприязнь до російської мови розвіявся. Тут, здається, й немає домінантної мови, а закарпатський діалект вирізняється з-поміж усього своїм колоритом. Якщо говорити про авто з іноземною реєстрацією, то в цьому я переконався на власні очі. Заробітчан тут теж чимало, однак це навряд більшість населення. Що ж до контрабанди, – так, вона є. І це проблема. Але це проблема усієї держави, і пов’язана вона з корупцією. Зате в Ужгороді досить добре розвинений гастрономічний туризм, є цікаві заклади і гарна архітектура. Я бачу, що в молоді Сходу і Заходу немає проблем зі спілкуванням. Цей проект дозволив познайомитися із новими людьми, культурою та життям Закарпаття, а ще познайомив нас – маріупольців».

Ксенія Герман

Ксенія Герман, ІV курс, факультет грецької філології та перекладу:

• суто українськомовне місто;
• Ужгород – маленька Угорщина (авто з угорськими номерами, угорські товари та вивіски на магазинах);
• заробітчанство;
• непорозуміння між людьми Сходу і Заходу.

Про Ужгород Ксюша знала, що тут та в інших населених пунктах краю є замки, місто має європейську архітектуру, вулички вимощені бруківкою, а ще – тут багато кав’ярень.

«З моїх спостережень, більшість населення спілкується українською, але, крім того, звучить чимало інших мов, серед яких і російська. Я вважала, що місцеві жителі можуть агресивно реагувати на російську мову, але зі мною дуже привітно розмовляли, хоч якою мовою я спілкувалася. У гуртожитку познайомилася з угорськомовними студентами – іноді їм бракувало словникового запасу, щоб нас зрозуміти, але ми доходили згоди. Машин із іноземною реєстрацією тут і справді багато. Цікаво, що влітку люди часто їздять в Європу – на роботу чи відпочинок, а от на сході України чи навіть у Києві бувають вкрай рідко чи й не бувають взагалі. Тепер про Ужгород можу сказати, що тут надзвичайно смачна кава, від якої просто неможливо відмовитися. А ще я спростувала свою думку про непорозуміння між людьми Заходу і Сходу – ні мовних, ні політичних бар’єрів не виникало. Ще коли ужгородські студенти приїхали до Маріуполя, ми одразу знайшли спільну мову. Не важливо, де ти живеш, – головне спілкуватися і шукати спільне. І так: влітку я дуже хочу сюди повернутися!»

Володимир Шаргородський

Володимир Шаргородський, ІV курс, історичний факультет:

• панує угорська мова та культура;
• місто орієнтується на легку промисловість та культурну складову;
• майже кожен має подвійне громадянство уже з 18 років;
• не розуміють російську – тільки українську та угорську;
• на східняків кажуть, що вони сепаратисти.

Про Ужгород Володимиру було відомо, що місто має більш ніж 1000-літню історію, входило до складу різних держав, має тісні зв’язки з Угорщиною, орієнтоване на легку промисловість та пов’язане із постачанням деревини.

«Майже всі стереотипи були розвіяні. Закарпаття – це міні-Україна з орієнтацією на Європу. Цікаво було почути відомих людей, поспілкуватися з пересічними мешканцями. Найбільше вразила місцева кухня – це щось неповторне! Тут поєднуються не лише українські, а й угорські, словацькі, чеські традиції приготування їжі. А гостинність родин, що нас приймали, просто неймовірна! Паспорти я, звичайно, не перевіряв, але дізнався, що в місцевого населення є й угорське громадянство (хоч і не в кожного другого, як мені здавалося). Ще б пак – таким чином люди дістають певні пільги. Стосовно мови зрозумів, що тут цікавий діалект із домішками іноземних мов, але базується він на українській. Російського компоненту досить багато – у магазинах, наприклад. Мені дуже сподобалася історія та архітектура міста, а особливо – археологічний музей УжНУ».

Анастасія Бирдіна

Анастасія Бирдіна, ІV курс, економіко-правовий факультет:

• в Ужгороді завжди порівняно тепло;
• розмірений ритм життя;
• авто з іноземною реєстрацією;
• жителів Сходу закарпатці вважають сепаратистами;
• закарпатці аполітичні.

Дівчина знайома із життям західної України, в тому числі й Ужгорода, не з чуток, тому особистих стереотипів про місто не мала. А от у маріупольців Стася разом зі своєю командою поцікавилася, що вони знають про Ужгород – це й назвала серед стереотипів. Каже: знала, що Ужгород – відкрите, активне і приємне місто, де люди вміють жити і пити дуже добру каву, а ще – мають надзвичайно смачну кухню. Ужгород вважає одним із культурних осередків України.

«Я знаю точно, що тут порівняно тепло і майже немає снігу. Ми приїхали – і випав сніг! Вийшло кумедно. Ритм життя тут справді розмірений: у нас 8-а ранку – це час пік, а тут о десятій ще каву п’ють. Автівок з іноземними номерами тут багато, але це вигідно, тому й не дивно. Між іншим, у нас уже теж з’являються такі машини. Закарпатці аполітичні – хтось сам про себе так казав. Хоча розумію, що не всі. Серед молоді стереотипів а-ля «сєпари» немає. Але було й таке, що людина похилого віку нас назвала москалями. Я уточнила, чи треба поскакати, бо ж була активною учасницею Майдану. І все ж таки, враження від міста тільки позитивні: пейзажі просто казкові – коли на світанку розсіюється туман і з-за нього виглядають гори, це просто вау! Люди… я закохалася у кожного з них! Усі, з ким ми спілкувалися, були дуже відкритими, щирими – маріупольців так просто не виведеш на відверту розмову. Ми познайомилися із художником Іваном Ільком – це незабутньо, адже я теж малюю. А коли дізналися, що сюди приїздять джазові королі та королеви, стався культурний вибух! Це місто нас дуже тепло прийняло. І підтвердило: Україна – єдина».

Студенти повертаються в Маріуполь із новими враженнями та знаннями, які неодмінно передадуть близьким, рідним і знайомим. Крім них, везуть ще тонни фото- та відеоматеріалу і закарпатські смаколики. Натомість своєю десятиденною присутністю в Ужгороді вони розбили й деякі мої особисті стереотипи. Подорожуйте не тільки Європою!

Ксенія Шокіна

Залишіть відповідь