Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Михайло Рошко: «Тато казав, що у лісі треба слухати, а не галасувати…Втім, так само, як і в житті…»

Декан факультету іноземної філології вміє чути там, де тиша, і бачити посеред масштабності фундаментальні дрібнички

0 1 813
Так добре, коли ти проходиш через безліч випробувань: тобі відкриваються найрізноманітніші шляхи, на дорозі трапляються десятки дивовижних людей, а ти все одно тримаєшся свого орієнтиру. Більше того, робиш непротоптану стежку дорогою, якою захочуть іти після тебе. Написати це легко. А от жити так… Хоч для тих, хто обирає працю над собою та бажання бути не просто майстром – Вчителем, це – як дихати.
Михайло Рошко
Так добре, коли ти проходиш через безліч випробувань: тобі відкриваються найрізноманітніші шляхи, на дорозі трапляються десятки дивовижних людей, а ти все одно тримаєшся свого орієнтиру. Більше того, робиш непротоптану стежку дорогою, якою захочуть іти після тебе. Написати це легко. А от жити так… Хоч для тих, хто обирає працю над собою та бажання бути не просто майстром – Вчителем, це – як дихати.

Михайло Михайлович Рошко. Декан факультету іноземної філології. Лектор із незабутнім стилем викладання. Письменник, який відкриває нові світи. Журналіст із колосальним синтезованим досвідом роботи. Врешті-решт, щасливий чоловік і просто батько двох доньок.

Народився на Міжгірщині. І це неспроста. Люди, які виросли поміж горами, з більшою покорою приймають життя: ти не маєш інакшого шляху, аніж важко підійматися і спокійно сходити з вершини. Тільки доклавши зусиль, ти можеш дійти до вершечку, де тобі відкриється неймовірна краса. За кожну таку перемогу ти маєш заплатити ціну: час, думки, сили, наполегливість. Є ще одне правило: слухати те, що навколо тебе, бо ти не сам – маєш зважати на інших.

Михайло Рошко

Михайло Рошко

«У мене батько був мисливець. Я брав його гвинтівку, брав собаку, але ніколи не шукав чогось, щоб застрелити. І гриби не шукав у горах. Я любив дивитися кругом на красу, сісти на полонині і думати купу думок. Ось що мені подобалося.

Дуже люблю тишу. Мене батько вчив, що в лісі треба йти тихо і мовчки, якщо хочеш щось побачити. Я міг знайти зайців, лисицю, виходив на дикого кабана. Тато казав, що в лісі треба слухати, а не галасувати…Втім, так само, як і в житті…».

Михайло Рошко в юності

Михайлу Михайловичу пощастило: він виріс у тій сім’ї, де любов була щоденною їжею. Згадує: «Мої батьки намагалися дати мені все можливе. Батько навчив читати ще до школи. Саме він прищепив мені любов до книг. І хоч був водієм автобуса, перечитав майже всю класику, яка була. Я пам’ятаю, ми вранці прокидаємося, а він збирається в рейс і читає. Гемінгвея, Толстого, Достоєвського. А за сніданком чи вечерею зацитує якийсь цікавий фрагмент, щоб заінтригувати, і піде на роботу. Він знав, що я потім знайду ту книжку і буду читати.

Михайло Рошко

Михайло Рошко в юності

Я б не міг виділити з дитинства найяскравіший спогад. Мене любили. Любили сильно. І це найкраще. Більше і не треба!».

Михайло Рошко

Тато в рейсі. Мама працює в універмазі. Так складалося, що тотального контролю над Михайликом не було. Міг прибігти зі школи, кинути рюкзак і бігти з хлопцями надвір. «Був хуліганом. Я жив у такому районі, де мало було людей, які мали вищу освіту.  Половина з тих хлопців, з якими я ріс, по тюрмах сиділо, п’янички були. Але і це досвід. Вони навчили мене знати собі ціну, не дозволяти іншим руйнувати себе, займатися тим, що подобається. Я закінчив школу далеко не на «відмінно»: там, де було цікаво, міг бути кращим за всіх. Де було нудно, міг просто піти.

Михайло Рошко

Михайло Рошко в юності

Моїм улюбленим предметом у школі була література. Підручник я перечитував уже влітку – ще до того, як почався семестр. Інша річ, що з учителями літератури не дуже пощастило. Її вела, зокрема, класна керівничка, яка перетворювала ці уроки на виховні години. Я надолужував те, що пропустив, уже в університеті. А улюбленими в школі були вчитель історії та математики: ми мали покласти ручки і слухати, а вони всю тему вимальовували на дошці. Я до цього часу пояснюю літературу на дошці та з крейдою в руках. І теж вимагаю такої уваги: тепер пояснюю, тепер можете записати, тепер пояснюю, тепер можна записати і т. д.».

Михайло Рошко

Із шостого класу працював на турбазі інструктором, займався альпінізмом, але найбільше гірськими лижами. Був позаштатним членом рятувальної служби Міжгірського району. Після школи нікуди не вступав, бо спочатку служба: який ти чоловік, якщо не був в армії? «Я свідомо туди пішов. Там не було страшно – там було жахливо. Дика дідівщина: жорстока і груба. Людей убивали на смерть.

Хоча і тут мені щастило. Не одразу, але вдалося заслужити у старших хлопців повагу: і через свою добру фізичну підготовку, і через те, що грав їм на гітарі. Ось там я зрозумів одну істину: світ апріорі несправедливий. Все, що тобі залишається, – це вимагати справедливості від себе».

Михайло Рошко

Михайло Рошко

Ну а вже після цього університет. «Це прекрасна сторінка мого життя. Перше: мене прийняв Ужгород. Це важливо. Для мене важливо. Університет подарував таких Викладачів, які дали мені змогу бути собі вірним. Тут я познайомився зі своєю дружиною, хоч іще до того мене знали в гуртожитку всі дівчата ☺. Я звернув на неї увагу: вона красива блондинка, з глибокими очима, яка багато читала, та й тепер читає не менше».

  • Що у ній найпрекрасніше?

– З нею класно.

  • Ви романтик?

Михайло Рошко

– Не тільки. Бо я і тверезий чоловік. Люблю романтичність. Треба бачити все, що є на цьому світі. Романтики задирають голову вверх. Думаю, що інколи треба дивитися і вниз, на те, що у тебе під ногами, бо можеш зашпотатися і впасти. У чомусь – цинік. А в чомусь – дуже вразливий.

Михайло Рошко

Михайло Рошко

Мене найбільше болить, коли не можу взяти удари, спрямовані в бік моєї родини, доньок. Добре розумію, що кожен має пройти свій шлях, аби ще більш твердо стати на ноги. Врешті, важливо, щоб ти не впав, щоб ти не був лінивим, щоб ти не стояв на одному місці. Щоб не боявся цього життя. Виконував свою роботу. Я вчу: щоб нормально почуватися, ніколи не рівняйся з тими, хто має більше за тебе. Інколи порівняйся з тими, у кого менше: тоді зможеш мати радість від того, що в тебе є.

  • Ви самітник?

Михайло Рошко

– Частково. Письменник не може бути командним гравцем. А я передусім письменник, мислитель, науковець. Моя робота – думати, і те, що знаю, викладати на папір. Я переконаний, що в житті набагато більше реалізації дає робота у кооперації. Сам ти не можеш нічого. Як казав Гемінгвей, ти частина всіх. Дзвін по комусь – б’є і по тобі. Ми всі – одна спільно створена душа. І коли у когось болить, то болить, зрештою, і в тебе. А коли всі дуріють, то і ти нічого не можеш зробити – мусиш втягуватися в ту дурню. Знаю, що несу відповідальність за свою душу, за те, що з нею створю за допомогою Бога або не створю, якщо буду лінуватися, або хотітиму чогось не того, що від мене хоче Він. Не знаю. Я впевнено відчуваю, що ніхто не помирає, що наша сутність залишається, що не матерія первинна, а дух.

  • То хто володар Вашого життя: Він чи Ви?

Михайло Рошко

Михайло Рошко

– Він. Коли ти хочеш його насмішити, розкажи про свої плани. Ми дрібна піщинка в цьому космосі. Від нас нічого не залежить, окрім одного: не натворити зла. Не перетворитися на тварину. Максимально віддатися тому, чим живеш. Ми гості у цьому житті. Не довговічні й дуже слабкі.

Вірю в Творця. Молюся Богу, дякую йому за підтримку. Це великий Розум світовий, це велика Сила світова. Це Творець всього світу. Думаю, Він хоче, щоб ми були сміливі, чесні, порядні, люблячі. Хоче від нас любові. Він дав нам свободу для того, щоб ми, відчуваючи Його бажання бачити нас кращими, намагалися ставати такими.

Михайло Рошко з донькою
  • У чому бачите диво?

– Я не бачу, де нема дива.

  • Що вас може роздратувати?

Михайло Рошко

Михайло Рошко

– Треба вчитися не дратуватися від того, що в інших щось не так. Але дратує, бо ми люди. Думаєш одне, а виходить інше. Не завжди вдається жити так, як ти хочеш. Найбільше, мабуть, фальш, плітки за спиною, коли людина не може з тобою чесно домовитися. А я люблю чесність і розум.

  • Подорожі?!

Михайло Рошко

– Діоген сидів у бочці, ніде не подорожував, а яким став?! Щоб стати великим, розумним, мудрим, не обов’язково подорожувати. Але так! Можу сісти в машину і махнути на інший бік материка. Я не вибагливий у їжі, можу жити в хостелах. Головне, щоб біля тебе були хороші люди.

  • Що вкладаєте у поняття декан?

– Це посада. Якщо ти там, то зроби таке, за що не буде соромно. Керівник – це слуга тих людей, якими він керує.


Такі, як Михайло Михайлович, уміють запалити світло. Не бояться тернів. Такі люди після світських вечірок, спілкування із сильними світу цього, роззуваються, відчиняють вікно або виходять босими ногами на полонину і дихають на повні груди. У цьому сенс життя: чути там, де тиша, і бачити посеред масштабності фундаментальні дрібнички.

Розмовляла Світлана Лапига
фото – з особистого архіву Михайла Рошка,
відео Роберта Паппа

Залишіть відповідь

X