Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Про журналістику і Слово крізь віки

«Никто да не волен продати...»

0 621
Враження від нинішнього дня якісь дуже неоднозначні… В Україні нині мали би святкувати День журналіста… Чому кажу «мали би»? Бо чи не вперше за останні роки складається стійке враження, що, крім самих себе, вони, себто представники четвертої влади, вічна опозиція до влади, творці інформаційного простору, нинішньої реальності чи, пробачте, повної ірреальності… вони нікого не цікавлять.

Чому так категорично? Чи не надто суб’єктивно? Може. Хоч скоріше – ні. Тут би можна порушувати багато дуже гострих, а тому неприємних питань про причини такої ситуації, які не мають однозначних ні відповідей, ні шляхів вирішення.

Знаю одне: якщо до твоїх проблем, у тому числі й у сфері професійній, нікому нема діла – давай раду сам. Що робити, коли навіть найдосвідченіші кажуть: капець…? Починати спочатку.

Іти туди, де все починається, і дослухатися. До себе. До світу. Шукати.

Ніщо мене злякатися не змусить.
Я маю лиш один — Господній страх.
Перед Хрестом Святим я присягнувся
І при священних Божих образах
До подиху останнього служити
Покликанню, що дав мені Господь,
Допоки буде серце в грудях битись
Й душа гріховну не полишить плоть.

Це Василь Густі. Учора ці слова промовлялися діточими устами в його рідному Королеві, де «кірьгазька чилядь» зібралася з нагоди, яка має сприйматися у цілому краї не просто як важлива подія – сенсація! І не жовта – найякісніша!!!

Підготовлено й презентовано світові два репринтні й 100 примірників факсимільного видання «Королевського Євангелія» 1401 року!

Людоньки, вдумайтеся тільки: Книзі 615 років! Вона не згубилася, не згоріла, не потонула, не розпалася на порох – вона говорить до нас крізь віки. Це диво, яке ми, як сліпці, не хочемо ні бачити, ні чути, ні сприймати. В іншій країні це би не виходило з топу новин, про це би говорили політичні, громадські діячі, та й навіть можновладцям утовкмачили б корисність такої справи – державницький же масштаб!!!

У нас тихо. Тихо-тихо. Щоб не налякати. Дослухаюся до слів мистецтвознавця Одарки Долгош, яка разом із колегами взялася за такий нібито й непосильний труд: «… фігурні тексти відкрилися на чотирьох сторінках…». По спині бігають мурашки… Це як у фантастичних фільмах: текст відкривається, текст промовляє, текст закликає, текст застерігає… Чи почують? Чи зрозуміють?

Присутній отець Петро Береш розвіює сумніви дуже спокійними й переконливими словами: «Євангеліє докорінно міняє наше життя…».

«У нас у Королеві усі королі…» – запевняє честоване зібрання юний королевець, який дуже пишається тим, що його селище вже на початку XV століття було важливим культурним осередком у Європі. Його дзвінкий месидж, активно підтримуваний старшими королевськими патріотами, які з гідністю стверджують: «… се унікальна пам’ятка не лем нашого краю, не лем України – Європи…» ніби повертає у реальність. А вона прекрасна! Громада тішиться тим, що такий поважний захід модерує їх молодий земляк – учений чоловік – Василь Шаркань, який разом з академіком Німчуком висновкують про те, що переписував Євангеліє місцевий чоловік – це засвідчує низка закарпатоукраїнських лексем, виявлених на прикінцевих метаграфованих сторінках Книги. Учні місцевих шкіл декламують вірші своїх односельців Василів – Густі та Вароді. Вітають гучними й щирими оплесками Василя Петровича, коли він сам береться їм декламувати. І звучать його слова, як якісь магічні формули:

Колись ще скажуть: «Тут, побіля Тиси,
Де, наче рай, земля колись цвіла,
Не лиш мечі кришилися і списи,
Вершилися і праведні діла.
Тут Вість Блага взяла слов’янську одіж
Й пішла, як вітру подих, плин ріки,
До православ’ям зріднених народів,
Немов зірки крізь терня, — крізь віки!»

Є пророки у своїй батьківщині. Учора я в цьому переконалася. Найдавніша стоянка первісних людей, якій понад мільйон років, недаремно тут. І найдавнішу на Закарпатті кириличну пам’ятку тут переписували, застерігаючи:

«Майся добре, моя королівська родино…» Ці слова втишують тривогу, хвилювання. Буде все добре. Треба тільки шануватися і не торгувати сокровенним.

А тепер до журналістики нинішньої повертаюся, про яку мене всенький день нині питають. Маємо зробити її патріотичною. Писати про високе і добре. І не продаватися за копійки. Тоді й статки будуть.

Галина Шумицька

Залишіть відповідь

X