Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Студентки з Італії розповіли про 6 місяців в Ужгороді та здобуту тут мовну практику

За час навчання в УжНУ Елена Поцца і К’ярра Костантіно з Падуї здійснити кілька мандрівок Україною, щоб більше дізнатися про державу, у якій перебувають

0 211
Елена Поцца і К’ярра Костантіно
Із початком нового семестру в Ужгородському національному університеті закінчили навчання дві його гості – студентки італійського вишу в Падуї Елена Поцца і К’ярра Костантіно. Майже півроку дівчата вивчали тут російську мову, знайомилися з життям Ужгорода та подорожували Україною.

Можливість здобути такий досвід допомогла участь у програмі студентської мобільності вишів Європи Erasmus+. Удома магістрантки опановують спеціальність «Сучасні мови для міжнародних відносин», тому серед дисциплін, які викладають в УжНУ, дівчата обирали ті, що пов’язані з російською та англійською мовами. Розповідають, що відтоді, як приїхали в Україну, сильно поліпшили рівень російської, адже спілкуватися нею довелося щодня.

Головними відмінностями у навчанні в Італії й Україні дівчата називають різницю в організації освітнього процесу. Наприклад, уперше стикнулися з варіантами розкладів – першим і другим навчальними тижнями, які можуть суттєво відрізнятися за дисциплінами й кількістю занять. Здивувало також те, що всі пари з російської тут проводять… російською. Це добре для тих, хто вже може спілкуватися мовою, що вивчає, а от в Італії, за словами студенток, слов’янські мови викладають як для іноземців.

Ще одною особливістю, яку не оминули увагою, є кількість студентів у групах. В Ужгороді заняття (особливо – семінарські) проводять з меншим числом присутніх, що дозволяє краще засвоїти матеріал. Елена розповідає: «В Італії студенти зазвичай не розмовляють з викладачами, не знають їх як людей. Тут же стосунки з професорами менш формальні, а тому це нормально – спілкуватися з ними, пити разом каву».

У повсякденні й у подорожах дівчата спілкувалися з українцями російською. Кажуть, що знайти спільну мову англійською тут важче: нею або не володіють, або не хочуть спілкуватися. Та це тільки допомогло: у перші ж дні потрібно було долати мовний бар’єр – комусь телефонувати, ходити в супермаркет і вже користуватися мовою, з якою ще недавно стикалися тільки в університеті.

Місцеві виявилися ввічливими й доброзичливими, розуміли старання дівчат, хоча спочатку дивувалися, що італійки в Україні вивчають російську. Державну мову студенткам опанувати не вдалося, але зрозуміти співрозмовника трохи можуть. Крім того, намагаються вловлювати різницю з російською, порівнюють лексику.

На подив італійок, спочатку було важче спілкуватися… з молодими людьми. Але з часом знайшли собі тут друзів. Було також цікаво побачити відмінності між поколіннями. Найкраще ж зрозуміти суть справжнього студентського життя в Україні, як розповіла К’ярра, допоміг гуртожиток, у якому жили протягом навчання. Тут завели багато знайомств з іншими студентами.

За півроку дівчатам вдалося здійснити кілька мандрівок країною. Ще у вересні ближче знайомилися з Закарпатською областю, відвідали її відомі місця, зокрема з’їздили на озеро Синевир та навідалися в тутешні замки. Перед Різдвом студентки побували у Львові. Туди добиралися за допомогою сервісу пошуку попутників BlaBlaCar, але в дорозі виникли проблеми через погоду, тому наступного разу скористалися послугами «Укрзалізниці». Після 5 днів у столиці поїхали до моря, в Одесу, й уже звідти до тимчасово рідного Ужгорода.

До речі, наші поїзди стали для італійок майже відкриттям: в Італії нема нічого подібного, адже не виникає потреби в дорозі на такі великі відстані. Купити квитки в плацкарт не наважилися, тому їхали в купе. А ще в дорозі мали нагоду познайомитися і порозмовляти з різними попутниками (український студент зрозуміє☺).

Елена поділилася думками: «Нам сподобалося жити в Ужгороді, але було важко подорожувати. Це стало головною проблемою в Україні, адже думали, що їздити в інші міста буде легше». К’ярра ж розповіла: «Порівняно з містами, які ми відвідали, Ужгород – досить маленький, хоча це не недолік. Він найбільше нагадує Європу, на відміну від столиці, де багато радянського минулого».

Вільний час в Ужгороді студентки часто проводили разом із новими друзями. Найбільше їм сподобалися заходи в галереї «Ілько» та обласній філармонії. Відвідували також місцеві музеї, замок, ходили на День міста, фестивалі вина та «Палачінту».

Після 6 місяців у найзахіднішому місті України дівчата в один голос стверджують: це був зовсім нетиповий «Еразмус». Якщо в Європі можна часто зустрітися з іншими учасниками програми, то тут це поки що рідкість. Однак цей досвід був корисним для того, щоб по-справжньому зануритися в тутешнє життя. Головною метою студенток було покращити мову та познайомитися зі слов’янською культурою, і це, за їхніми словами, вдалося здійснити на повну.

Антоніна Чундак,
фото з особистого архіву студенток

Залишіть відповідь