Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Студенти-історики практикувалися в скансені

Семінар у музеї просто неба в рамках навчального курсу з етнографії відбувся за сприяння доцентів кафедри історії України Василя Коцана та Віктора Кічери

0 100

Днями студенти-історики за сприяння доцентів кафедри історії України Василя Коцана та Віктора Кічери у рамках навчального курсу з етнографії провели практичне заняття в ужгородському скансені.

Завдяки хорошій погоді та класному настрою другокурсники спеціалізації «Середня освіта» (Історія) провели семінар у музеї просто неба. Тут проникаєшся духом давнини, життям різних поколінь і верств. У скансені представлена неймовірна кількість експонатів, починаючи з бідняцьких курних домівок – закінчуючи гуцульськими ґраждами. Хати були одно-, дво- або трикамерні. Бідніші були курними без –димової труби, багатші ж господарі виводили його назовні. У будівлях представлені знаряддя праці того чи іншого роду діяльності.

У кожній хатині, виявляється, була хоча б одна ікона, також вражає кількість оберегових знаків, причому, як ми побачили, у деяких випадках у долинян і мешканців високо- та середньогірських районів орнамент-оберіг збігається. Тільки у садибі з села Оріховиці вони вирізьблені були на балках попід стелею, у другому випадку – на самих дверях. Щодо дверей, то над ними вирізьблювали хрест, і прохід робили низьким – це зумовлено християнськими віруваннями. Рідше хрест розміщували під дахом.

Наші предки були великими майстрами, що підтверджується строкатістю декоративних тарілок, які  розвішувалися на стінах деяких хат. Можна лише уявити, яких зусиль потрібно було докласти, щоб спочатку виробити, а потім оздобити кожну тарілку. Також будівля оздоблювалася домотканими вишитими рушниками, які використовували на свята.

Меблі різнилися залежно від соціального статусу сім’ї. У багатших домівках їх було більше – шафи, лави- і столи-лади, оздоблені різьбою. У бідніших – лави, на яких і спали господарі. Справив неабияке враження стіл-довбанка: безпосередньо в ньому зроблені заглибини для їжі.

Не залишилася поза увагою діжка-кадуб для зберігання зерна – з села Гусного. А якщо повернутися до гуцульської ґражди, або осідку, як ще кажуть, то передусім, зайшовши до подвір’я, звернули увагу на віз, накритий рогожею. На ньому в бочках перевозили ропу з соляних джерел Мараморощини.

Ну і, звичайно, яке село без храму? У скансені представлена діюча церква архангела Михаїла. Затамувати подих довелося при спогляданні на ікону страшного суду, яка є далеко не в кожному храмі.

У всьому своєму різноманітті представлені шедеври народних ремесел і промислів дають можливість уявити повсякденне життя наших предків.

Наталія Куштан, Галина Рейтій

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.