Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Чи повернуть обласній журналістській премії ім’я Михайла Бабидорича?

Учасники круглого столу пам’яті визначного журналіста Закарпаття під час презентації бібліографічного покажчика публікацій М.Бабидорича підтримали резолюцію, в якій закликають відновити справедливість

0 114

Жовтень – місяць, що дав закарпатській журналістиці одного з найвідоміших і найяскравіших її представників – Михайла Бабидорича. Людину, що півстоліття віддала одній газеті – «Закарпатській правді», пройшовши в ній шлях від кореспондента, завідувача відділу, відповідального секретаря до заступника редактора. Тож, очевидно, саме цим пояснюється, що підготовлений і виданий ще влітку бібліографічний покажчик «Михайло Бабидорич: життя у журналістиці», укладений до 95-річчя з дня народження знаного медійника, презентували тепер. Круглий стіл з цього приводу відбувся у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка.
Іванка Когутич
Іванка Когутич

Презентований покажчик став третім виданням бібліотеки в серії «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія» – досі були збірники про праці Олександра Гавроша та Петра Часта.

«Ми перегорнули номери часопису за всі більш ніж 50 років, які Михайло Іванович пропрацював у «Закарпатці», вишукуючи його публікації, – повідомила модераторка зустрічі, укладачка покажчика Іванка Когутич. – Разом із колегинею Маргаритою Бадидою перечитали все. Відзначу, що Бабидорича часто люблять ідентифікувати тільки за рубрикою «Партійне життя», хоч насправді в нього дуже багато ґрунтовних і цікавих статей на моральні теми, маса інтерв’ю з відомими постатями Закарпаття, судових нарисів, неординарних роздумів, авторських колонок. Покажчик охоплює творчість знаного журналіста за всю другу половину ХХ століття, а в публікаціях фактично відбита картина дійсності за весь цей період».

Крім власне переліку майже тисячі публікацій, книжка вміщує передмову Віктора Дрогальчука (свого часу головреда «Закарпатки»), єдине інтерв’ю з Михайлом Бабидоричем авторства Василя Комарницького, також розмову з донькою ювіляра пані Валентиною, записану Олександром Гаврошем. Додано й пояснювальні записки Михайла Бабидорича, що проливають світло на питання, чому він так і не став головним редактором; та уривок зі спогадів про непересічне явище – організовану заступником редактора «Закарпатки» школу журналістики, аналогів якої на Закарпатті не було й нема.

Олександр Гаврош
Олександр Гаврош

Загалу представили й підготовлену статтю у Вікіпедії, ознайомитися з якою можна за посиланням.

Ідейний натхненник укладання бібліографічного покажчика – письменник і журналіст Олександр Гаврош зауважив: «Дуже приємно, що така серія почала видаватися в обласній бібліотеці. І тішить, що третьою в ній стала книжка про Михайла Бабидорича, котрого я вважаю своїм учителем. Узагалі ж він виховав цілу плеяду відомих у закарпатській журналістиці постатей. Нині йому дорікають компартійністю, хоч статті, написані через ідеологічні вимоги, займають насправді досить незначне місце в доробку публіциста.

Його доба дуже непроста, бо все тоді «розвивалося» в умовах повної несвободи під суворим наглядом цензури. Не дивно, що й постать Михайла Івановича досі викликає гарячі емоції: здавалося б, пристрасті вже мали б улягтися, але цього не стається, очевидно, через те, що досі належно не вивчено його спадщину. Презентований покажчик – перший вагомий крок у цьому напрямку. А далі слово молодому поколінню медійників, зокрема на відділенні журналістики УжНУ. Впевнений, у книжці – теми курсових робіт для багатьох студентів».

 Валентина Бабидорич
Валентина Бабидорич

Донька ювіляра Валентина Бабидорич почала з подяки укладачам бібліографічного покажчика: «Це величезна праця, що має значення не тільки для збереження пам’яті та вивчення спадщини Михайла Івановича, а й для того, щоб молодь бачила: в історії Закарпаття були визначні постаті, що викликають дискусії й донині…

Батько був великим патріотом свого краю: йому пропонували високі посади й чудові умови в Одесі, Києві, Москві. Та єдина причина, через яку відмовлявся, – він просто не міг би жити без Закарпаття».

Більшість присутніх зналися з журналістом особисто – це родичі, товариші, колишні колеги, учні. Завітали й представники Медіацентру УжНУ, які мають безпосередній стосунок до вшанування пам’яті Бабидорича: свого часу були серед ініціаторів ідеї виготовлення й встановлення горельєфа легенді закарпатської журналістики, цього разу підготували відеоспогад про нього.

Теплими словами про Михайла Бабидорича відгукнулися його колеги. Пригадували не лише про робочі моменти, а й про особистісні якості журналіста.

Віра Туряниця (Копейко)
Віра Туряниця (Копейко)

Так, Віра Туряниця (Копейко) працювала з ним в одному кабінеті: «Він був дуже тактовною людиною, яка ніколи не втручалася в особисті справи колег. Наприклад, я була безпартійною, доводилося часто чути натяки, мовляв, треба вступати. Але від Михайла Івановича – ніколи. Що ж до його професіоналізму, то якщо сучасне покоління вивчає творчу спадщину Бабидорича, цікавиться ним, отже, величина постаті не підлягає сумніву. Усе інше – в роботах Михайла Івановича. Їх треба читати, на них можна вчитися, тоді зрозумієте цю особистість…

Треба гордитися, що маємо людину, ім’ям якої назвали обласну журналістську премію. Між іншим, ініціатива найменування йшла не від влади, а від самих журналістів, і далася вона нелегко. Ця премія стала знаком якості, нагородою, що не була дискредитована, як, скажімо, звання заслуженого журналіста України. Таких речей втрачати не можна. Для мене не виникає жодної дилеми: ім’я Бабидорича в назві премії має бути відновлене».

Олександр Маківчук
Олександр Маківчук

Інший колега Олександр Маківчук назвав Михайла Бабидорича насамперед прекрасним наставником. «Що про нього казати? Це глиба, маестро нашої журналістики. А ще справжній інженер людських душ. З ним було дуже легко спілкуватися. Міг розговорити будь-кого і вести діалог на будь-які теми. Михайло Іванович завжди вмів не лише чітко побачити проблему, а й показати шляхи її вирішення – причому тактовно, ненав’язливо. Стосується це не лише професійного спілкування, а й міжособистісного. Дуже шкода, що в ті часи не було нинішніх технічних засобів, аби записати, як говорив Михайло Іванович на тих же редакційних планірках. Повірте, було б корисно послухати й теперішньому поколінню журналістів. Бо це людина-професіонал з твердою позицією. А що мусолять тему його комуністичності… Як на мене, про Бабидорича треба говорити як про журналіста. А журналіст він був від Бога – і тут ні відняти, ні додати ніхто нічого не зможе».

Головний редактор «Закарпатки» 1997–2005 рр. Віктор Дрогальчук переконаний, що на зразках із доробку Михайла Бабидорича можна багато чого висвітлювати, осмислювати й нині – для цього треба просто відкинути стереотипи, ознайомитися з його спадщиною, вникнути в неї: «Ця людина могла однаково глибоко і всебічно писати на будь-які теми: людини і влади, журналіста і влади, людини у колективі, людини серед знаменитостей… Власне, Михайло Бабидорич виписав цілу галерею постатей Закарпаття свого часу – серед них вчені, письменники, художники…

Віктор Дрогальчук
Віктор Дрогальчук

Йому закидають, що був компартійним журналістом. Але чомусь не чути голосів про ідеологічну складову й соцреалізм у творах наших визнаних метрів письменства, малярства… Данину часу віддавала абсолютна більшість. Звичайно, й Бабидорич мусив використовувати і радянські штампи, писати й про те, що тоді вимагалося. Такі були часи. Якщо ж покласти на терези все ним напрацьоване, то однозначно переважить не ідеологічно обов’язкове. Тож пам’ятати варто про все, і все брати до уваги.

До слова, днями зі знімальною групою їздили в рідне село Бабидорича, побачили школу, де він навчався. До болю вразила картина цієї нині халупи без вікон, дверей, з напівзруйнованими стінами й поваленим дахом… Куди дивиться місцева влада, директор школи. Не можна відремонтувати – то принаймні розберіть… Який це приклад для дітей?!. Так, нинішнє суспільство агресивне, як каже Олександр Гаврош. І, думаю, корені цієї агресії, як і наших негараздів, маси інших проблем, – у безпам’ятстві, в байдужому ставленні до минулого».

Із особливим блиском в очах говорили про свого Вчителя ті, кому зумів прищепити любов до письма, – його учні в «Школі майбутнього журналіста».

Віталія Папіш
Віталія Папіш

«Очі мав блакитні, глибокі… Був імпозантним і дуже-дуже рухливим, – пригадує одна з відвідувачок школи, нині доцент кафедри української мови УжНУ Віталія Папіш. – Я ніколи не думала, що матиму стосунок до журналістики чи філології загалом – готувалася пов’язати життя з медициною. А Михайло Іванович сказав: «Який з тебе медик? Ти будеш писати». Не всі з нас хотіли стати журналістами, але під його керівництвом писали абсолютно всі. Він поєднував у собі риси і журналіста, редактора, і вчителя, наставника, доброго порадника, якого згадую з великою вдячністю».

Окрім того, своїми спогадами про зустрічі й спілкування з Михайлом Бабидоричем поділилися колишня працівниця «Закарпатки» Ніна Макар, багаторічний редактор газети «Новини Закарпаття» Василь Нитка, доцент кафедри журналістики УжНУ Володимир Тарасюк.

Із 2004 року на Закарпатті вручали обласну премію імені Михайла Бабидрича. Однак ось уже два роки як ім’я одного з найвідоміших у краї журналістів із її назви просто зникло. При цьому жодних офіційних даних про причини цього, відбитих у рішеннях обласної влади, годі знайти.

Галина Шумицька
Галина Шумицька

Очільниця філфаку й директорка Медіацентру УжНУ Галина Шумицька закликала учасників зустрічі до конкретних дій у будь-якій справі щодо відновлення справедливості, зокрема й пошанування знакових особистостей краю: «Я прибічниця хай маленьких, але реальних кроків. Хай вони не будуть бозна-якими радикальними. Але щоб вони були. От найперше, я би пропонувала з’ясувати в обласної влади через офіційний запит, чому премія перестала бути іменною. І якщо не ім’ям Михайла Бабидорича, то чиїм іншим цю відзнаку найменувати? Такі речі можуть і мають бути обговорюваними. Найбільше мені хочеться, щоб ніхто відтак не соромився через бездіяльність чи демагогію».

Професор Сергій Федака
Професор Сергій Федака

Відповісти на питання, хто якщо не Бабидорич, взявся професор-історик Сергій Федака: «Спершу про історичну пам’ять, наше ставлення до неї. До історії Закарпаття, котра дуже складна й контроверсійна, чомусь завжди був механістичний підхід. Так, другий прихід угорців ознаменувався перекресленням усього, зробленого у Чехословацьку добу. Мовляв, не наше, вороже – підлягає забуттю. Радянська влада після гортіївського режиму теж про весь попередній період – тільки чорною фарбою, мовляв, самий негатив – усе викреслити. Та сама механістична тенденція спостерігається, на жаль, і при українській незалежній державі. Уже час виробляти діалектичне бачення – не тільки негатив витягати на поверхню, а й позитив зауважувати.

Ключовий журналіст радянського часу, а заступник редактора і поготів, не міг бути не членом партії. Але Михайло Бабидорич жив журналістикою, і тільки журналістикою. Звичайно, важливих, ключових, знакових постатей у закарпатській журналістиці було чимало. І якщо шукати кандидатуру відомого журналіста краю, ім’я якого дати обласній премії, таких можна назвати з 15. Та, як правило, вони не тільки журналісти. Це журналісти через кому, а передусім – письменники, політичні, громадські діячі тощо. Тоді як Михайло Бабидорич саме журналістиці віддавався на всі 100 %. І те, що свого часу його ім’ям назвали цю премію, є дуже знаменним, логічним і правильним. До речі, ця відзнака – одна з небагатьох на Закарпатті, не була скомпрометована незрозумілим присудженням. І важливо, щоб вона не лишалася безіменною – безіменне легше компрометується. А от під ім’ям дуже суворого, але по-справжньому відданого журналістиці чоловіка, яким був Михайло Бабидорич, премія налаштовуватиме й до відповідального ставлення до відбору претендентів, і справедливого присудження відзнаки. Однозначно – це ім’я премії слід повернути! Переконаний, так скоро і станеться».

За підсумками обговорення учасники круглого столу схвалили резолюцію, серед положень якої –

  • повернути обласній премії в галузі журналістики ім’я Михайла Бабидорича;
  • до 100-річчя відомого журналіста краю укласти новий збірник його статей;
  • зібрати спогади про Михайла Бабидорича;
  • продовжити серію «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія»;
  • рекомендувати кафедрі журналістики УжНУ використовувати матеріали покажчиків згаданої серії при написанні студентами курсових робіт.
Медіацентр УжНУ,
фото Віталія Завадяка,
над відео працювали Віталій Завадяк, Василь Путрашик, Віктор Дрогальчук, Іван Канюка

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.