Четвер, 27.07.17, 03:47 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Розмови від душі...

Він навчений терпіти, ніколи не просить двічі й живе, щоб устигнути найголовніше якісно...

Має за правило порахувати до 10 перш ніж висловити своє невдоволення, ніколи нікого не просить два рази. Не забуває образ, але й не має їх за зброю уповільненої помсти. Декан хімічного факультету Василь Георгійович Лендєл живе не на те щоб устигнути все – радше, щоб встигнути головне якісно.

З друзями дитинства

Народився в Голубиному на Свалявщині. Склалося так, що батько з матір’ю працювали в іншому селі, тож Василь до 6 класу ріс у дідуся й бабусі. «У них було 9 дітей. Тітка, що жила неподалік, мала троє синів. Бабуся за всіма нами доглядала. Це були прекрасні часи: дуже веселі, хоч і з купою відповідальності».

Ця відповідальність вимагала від тоді ще малого хлопчини дуже чіткої самоорганізації, дисципліни та сили волі. «Я навчився робити абсолютно все по господарству: колоти дрова, варити їсти, косити, прибирати, доїти корову. Це і зараз не є проблемою. А тоді взагалі ніхто не питав, хочу я це робити чи ні – ми просто усвідомлювали: це те, за що відповідаємо, тож воно не підлягає обговоренню, як і вечірня молитва. У дідика не можна було лягти спати, не помолившись. Біруєш, не біруєш – ставай на коліна і дякуй за прожитий день!».

 

Родина Василя Георгійовича була не з бідних: дід – машиніст на паровозі, батько – директор школи. «Але наше багатство вимірювалося не так коштами, матеріальними цінностями, як єдністю родини, освіченістю кожного і великою часткою невтомної праці». І хоч наука віталася у цій сім’ї, була все ж на другому місці, тому книги майбутній декан хімічного факультету міг читати тільки в дощ.

На питання, чи бешкетував у дитинстві, відповідає, що ні. «Ну не крали ми нічого: ні слив, ні яблук у сусідів. Це якось непристойно було. А біду яку робили? Ну хіба що ходили на Пасху до церкви шини палити. От за це діставали прочухана!». За те, що Василь Георгійович ходив до церкви і на Пасху, і на Різдво, батько сварив діда. «Але мені там так подобалося! Оце втомливе очікування поласувати чимось смачним із Великоднього кошика дотепер навіює мені просто дивовижні спогади. І таємні коляди у родичів були просто казкою...».

Його дитинство можна назвати книжковим – все було так, як пишуть у книжках: дід майстрував йому дерев’яні іграшки, народних пісень навчився від тітки, яка багато співала, а з друзями вони уявляли себе справжніми героями. Його першим серйозним подарунком став велосипед, який довелося тягти додому на собі 12 кілометрів, бо ж їздити ще не вмів.

Василь Георгійович був не те щоб першим парубком на село, але спортсменом ще тим. «Я возився на спортивному гоночному велосипеді. Тоді це було круто! Займався всім потрошку: велоспортом, мистецтвом, туризмом. Працював у туристичному таборі, здобув звання майстра спорту з туризму. У сьомому класі ходив до художнього гуртка. Мої картини поїхали на конкурс до Києва, одній присудили ІІІ місце. Призом стала поїздка на море. До того я тільки чув про нього і бачив на зображеннях у книгах».

 

Школу закінчив на відмінно. «Мене ніхто не змушував. Я просто знав, що треба все вчити!». А далі Василь Георгійович вступив до Свалявського технікуму: «Тут і почалася моя хімія. Спочатку хотів вступати в художнє училище, але батько сказав, щоб я здобув спеціальність для життя, а потім займався тим, що це життя прикрашатиме! І знаєте, за це я завжди його поважав: він ніколи нічого не вимагав – просто все чітко пояснював».

 

Після технікуму був університет, який познайомив декана з дружиною: «Я сидів на першій парті, бо не любив, коли хтось заважає. Був старший на два роки від своїх одногрупників, тож і досвіду було побільше. Знав, як поводитися з дівчатами – вони ж усі проходили повз мою парту. У дружині мене підкорило відразу все. Але якби ви запитали, що конкретно, то я б відповісти не зміг...»

  • Вона вам і друг?...

– Ну, більше ніж товариш, бо з другом так довго не живуть. Знаєте, всім, чого я досяг, завдячую їй. І дотепер вважаю, що вона пожертвувала своєю кар’єрою заради моєї. Пускала мене стажуватися не на один місяць в інші країни, будучи з маленькою дитиною на руках. І ніколи, ніколи потім це не згадувала і не звинувачувала.

  • Ви реаліст?
 

– 50 на 50. Реалістом бути краще – менше розчарувань.

  • Ким мріяли стати в дитинстві?

– Художником і лікарем.

 

<ul style="margin-left:230px;>

  • – Що найбільше любили тоді їсти?

– Банош (замішку), мачанку, лопатки.

  • Що Вас дратує в людях?

– Непорядність: коли одне говорять, друге думають, третє роблять.

  • Чим захоплюєтеся?

– У жінках поєднанням краси і розуму. А взагалі – добротою, порядністю. Усього іншого можна навчитися.

– Не читаю лежачи. На робочому столі роботи бакалаврів і магістрів. 

– Не почав би курити.

 

– У землю дивлюся, коли щось саджаю. А так – на небо, бо там наше майбутнє.

  • Бог Ваш друг?

– Я вірю в Нього. Хоч і ходжу до церкви тільки на Пасху. Чи Він мій друг? Не думав над його статусом у моєму житті – просто відчуваю, що Він поруч. У мене так багато запитань до Нього! Більше, аніж слів покори чи вдячності.

  • А що би його запитали, якби зустріли?

– Запропонував би зробити так, аби люди були не такими злими. Хай не всі добрими, але не такими злими. Тоді світ стане менш байдужим і жорстоким. А ще сказав би, що не розумію, чому діти повинні відповідати за гріхи своїх батьків. Чому з когось питати за вчинки інших?!

  • Що для Вас є необхідним, аби відчувати внутрішній спокій?
 

– Знання того, що ти, твоя праця комусь потрібна. Ні, зовсім не для самоствердження. Нехай для допомоги комусь піднятися вгору, але ти потрібен.

  • Що розумієте під словом декан?

– Це людина, яка має робити все для того, аби було добре навколишнім.

Василь Георгійович належить до тих, хто не зраджує своїй простоті ніде, щоправда, дехто може розцінювати її упертість або навіть грубість. Але за нею ховається ЧОЛОВІК: навчений, що не можеш зрадити, не можеш відмовити в допомозі, якщо до снаги її надати. І ти повинен відповідати за слова, дії, думки. Оцей різновид чесності є одним із вирішальних для нього.

Він жартівник. У кабінеті поміж подарунками від чиновників високого рангу стоять непримітні презенти студентів, але для нього вони найцінніші. На столі у декана фото онуків, які уособлюють цілий всесвіт. Каже, професія дідика для Василя Георгійовича окрема й чи не найуспішніша у житті.

Чесно зізнається, що походив не по одних мозолях, але ніколи не мстився за вчинене йому зло. Навчений терпіти і зовсім не позиціонує себе як харизматичну особистість. Навіть не намагається нею бути. За 19 років деканства він такий, який є. П’є зелений чай, знає улюблені квіти дружини, відповідає за свій гардероб сам. А краватку пов’язує і собі, і зятеві. Він легко говорить приємну правду, але має мужність дати голос і болючим словам. Щоранку робить зарядку і проходить за день по три кілометри.

 

Він простий, трохи кумедний, дуже швидко розмовляє. Якби його не зупиняти, то про успіхи своїх друзів, про захоплення дружиною, про те, як ростуть його онуки, як змінюється хімічний факультет, говорив би вічно. А тільки-но мова заходить про нього, доводиться згадувати. Так часто є: для тих, хто спостерігає збоку, планку людина тримає високу. Для неї ж самої це просто черговий етап, який доводиться долати, зовсім не надаючи йому особливого значення. Так роблять професіонали життя. Зовсім не прості професіонали.

Тому студенти й кажуть: «Він у нас дуже файний!». Бо Василь Георгійович їхній. Своя людина... 

Світлана Лапига

Відео Роберта Паппа

Фото Роберта Паппа та з сімейного архіву Василя Лендєла




Розмови від душі... | 20.07.15 | Додав Путрашик | 2274 | 5.0/3
Теги: Василь Лендєл

Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [318]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [208]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [237]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [65]
Студмістечко [8]Конкурси [116]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [8]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики