Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Я з роду русинів

0 486
Галина Шумицька
Науковці УжНУ – Василь Шаркань, Роман Офіцинський, Володимир Фенич – узяли участь у підготовці програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Русини Закарпаття» на ЗІКу. Уважно слухала.

Спочатку думалося, що інформаційним приводом до її підготовки став вихід книги професора УжНУ Любимира Белея «“Русинський” сепаратизм: націєтворення in vitro» – ґрунтовної праці, яка, безперечно, може бути й буде предметом серйозних фахових дискусій. Тільки для цього її треба спочатку прочитати, як і заголовок до інтерв’ю з паном Любомиром на сайті Медіацентру УжНУ. Цей заголовок наробив чимало інформаційного шуму. Візуально він передбачає два рядки, утім багато хто читає тільки один, верхній: «Термін «русин» треба заборонити…». Насправді ж слід читати «Термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні “неукраїнець”». Це ж абсолютно різні прочитання, як на мене.

Повертаюся до передачі з Вахтангом Кіпіані й сюжету, підготовленого журналістом Володимиром Молодієм. Мені видається, що вийшов продукт, який ллє воду на млин різного роду маніпуляторів. Дуже дражливим і серйозним питанням. Шановні колеги! З усією повагою до вас, але, вважаю, так робити не можна! Поясню свою позицію.

Крізь майже півторагодинний полілог раз у раз звучить слово «сепаратизм», впливаючи на свідомість аудиторії майже так само, як т. зв. двадцять п’ятий кадр, а пан Кіпіані пропонує виходити на вулиці й щось комусь доводити. Яка мета цього всього? Особливо в теперішній неспокійний час? Припускаю, що найблагородніша. Але ж! Якщо інформаційним приводом до передачі була не книга професора Белея, про яку ледь згадали, то в чому актуальність і новизна програми? Поглиблювати той стереотипний імідж, який знову-таки з якоїсь причини творять Закарпаттю і його мешканцям загальноукраїнські ЗМІ, а регіональні часто-густо його підсилюють, переймаючись більше власним рейтингом, тобто заробітком, ніж чимось іншим? Який саме імідж? Погоджуюся з професором Приходьком: контрабандистів, лісорубів і сепарів, а ще – депресивних неосвічених елементів, яким абсолютно однаково, яка завтра буде влада, – головне пристосуватися і вижити.

І це про регіон, через який Україна межує з чотирма країнами Євросоюзу?! Комусь це, видно, треба…

Я родом з північної Лемківщини. Мої старі родичі були депортовані у результаті акції «Вісла». Мій прадід помер на Львівщині, а родина опинилася там, бо ж поверталися додому з Дніпропетровщини, куди їх закинула совєцька власть. Додому не можна було – там уже стояв кордон. Так-от, мій прадід, заможний чоловік, староста села Мшана, помираючи, перед лицем смерті шепотів (про це розповідає моя мама): «Діти, пам’ятайте, що ви русини!» І він чітко ідентифікував себе в тому українському просторі, який йому вдалося побачити з 1946 до 1971 року. Мріяв, аби моя баба була вчителькою, і поїхав записувати її в Коросно до гімназії. Для цього треба було дати корову, ще щось, на що прадід був згідний. А ще – записати її полькою. О-о-о! Цього він собі дозволити не міг. Він радше попрощався зі своєю мрією. Бо був гідним чоловіком.

Так-от, він помер того року, коли я народилася. І лишив своїм нащадкам заповіт: «Діти! Пам’ятайте, що ви русини!». Моє право розуміти цей заповіт так, як я його розумію. Про це можна окремо й докладніше. Нині я про інше. Я про медіапростір і про тих, хто його творить! Маніпуляції обернуться проти маніпуляторів, якщо вони свідомі. Якщо ж ні, то пропоную вести діалог, але предметний.

Після виходу книги професора Белея говорити в ефірі загальнонаціонального каналу про русинство без урахування фактів, що в ній описані, навряд чи доречно. Цікаво, чи прочитали її уважно всі учасники передачі? Фахова дискусія передбачає конкретику. Якщо вона лінгвістична (а в студії кандидати філологічних наук), то й оперувати слід, очевидно, лінгвістичними фактами. Як це робить покійний уже нині професор Німчук у рецензії на згаданий у передачі журнал «Отцюзнина». Сподіваюся, невдовзі матимемо змогу її читати. Підготовкою журналу, до слова, займається мій однокурсник, цінувальник і знавець історії Закарпаття, справжній патріот нашого краю Юрій Шипович. Ми обоє русини з діда-прадіда. Вкладаємо в це кожен своє. Але спроможні вести діалог. Ось це нині важить набагато більше, ніж будь-що. Діалог у суспільстві. ГОТОВНІСТЬ ПОЧУТИ РЕЗОНИ ІНШОГО!

Закарпаття – український прикордонний регіон! Надважливий нині!!! Україна зобов’язана його зберегти.

Галина Шумицька,
декан філологічного факультету,
доцент кафедри журналістики УжНУ

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.