Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Я з роду русинів

0 373
Галина Шумицька
Науковці УжНУ – Василь Шаркань, Роман Офіцинський, Володимир Фенич – узяли участь у підготовці програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Русини Закарпаття» на ЗІКу. Уважно слухала.

Спочатку думалося, що інформаційним приводом до її підготовки став вихід книги професора УжНУ Любимира Белея «“Русинський” сепаратизм: націєтворення in vitro» – ґрунтовної праці, яка, безперечно, може бути й буде предметом серйозних фахових дискусій. Тільки для цього її треба спочатку прочитати, як і заголовок до інтерв’ю з паном Любомиром на сайті Медіацентру УжНУ. Цей заголовок наробив чимало інформаційного шуму. Візуально він передбачає два рядки, утім багато хто читає тільки один, верхній: «Термін «русин» треба заборонити…». Насправді ж слід читати «Термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні “неукраїнець”». Це ж абсолютно різні прочитання, як на мене.

Повертаюся до передачі з Вахтангом Кіпіані й сюжету, підготовленого журналістом Володимиром Молодієм. Мені видається, що вийшов продукт, який ллє воду на млин різного роду маніпуляторів. Дуже дражливим і серйозним питанням. Шановні колеги! З усією повагою до вас, але, вважаю, так робити не можна! Поясню свою позицію.

Крізь майже півторагодинний полілог раз у раз звучить слово «сепаратизм», впливаючи на свідомість аудиторії майже так само, як т. зв. двадцять п’ятий кадр, а пан Кіпіані пропонує виходити на вулиці й щось комусь доводити. Яка мета цього всього? Особливо в теперішній неспокійний час? Припускаю, що найблагородніша. Але ж! Якщо інформаційним приводом до передачі була не книга професора Белея, про яку ледь згадали, то в чому актуальність і новизна програми? Поглиблювати той стереотипний імідж, який знову-таки з якоїсь причини творять Закарпаттю і його мешканцям загальноукраїнські ЗМІ, а регіональні часто-густо його підсилюють, переймаючись більше власним рейтингом, тобто заробітком, ніж чимось іншим? Який саме імідж? Погоджуюся з професором Приходьком: контрабандистів, лісорубів і сепарів, а ще – депресивних неосвічених елементів, яким абсолютно однаково, яка завтра буде влада, – головне пристосуватися і вижити.

І це про регіон, через який Україна межує з чотирма країнами Євросоюзу?! Комусь це, видно, треба…

Я родом з північної Лемківщини. Мої старі родичі були депортовані у результаті акції «Вісла». Мій прадід помер на Львівщині, а родина опинилася там, бо ж поверталися додому з Дніпропетровщини, куди їх закинула совєцька власть. Додому не можна було – там уже стояв кордон. Так-от, мій прадід, заможний чоловік, староста села Мшана, помираючи, перед лицем смерті шепотів (про це розповідає моя мама): «Діти, пам’ятайте, що ви русини!» І він чітко ідентифікував себе в тому українському просторі, який йому вдалося побачити з 1946 до 1971 року. Мріяв, аби моя баба була вчителькою, і поїхав записувати її в Коросно до гімназії. Для цього треба було дати корову, ще щось, на що прадід був згідний. А ще – записати її полькою. О-о-о! Цього він собі дозволити не міг. Він радше попрощався зі своєю мрією. Бо був гідним чоловіком.

Так-от, він помер того року, коли я народилася. І лишив своїм нащадкам заповіт: «Діти! Пам’ятайте, що ви русини!». Моє право розуміти цей заповіт так, як я його розумію. Про це можна окремо й докладніше. Нині я про інше. Я про медіапростір і про тих, хто його творить! Маніпуляції обернуться проти маніпуляторів, якщо вони свідомі. Якщо ж ні, то пропоную вести діалог, але предметний.

Після виходу книги професора Белея говорити в ефірі загальнонаціонального каналу про русинство без урахування фактів, що в ній описані, навряд чи доречно. Цікаво, чи прочитали її уважно всі учасники передачі? Фахова дискусія передбачає конкретику. Якщо вона лінгвістична (а в студії кандидати філологічних наук), то й оперувати слід, очевидно, лінгвістичними фактами. Як це робить покійний уже нині професор Німчук у рецензії на згаданий у передачі журнал «Отцюзнина». Сподіваюся, невдовзі матимемо змогу її читати. Підготовкою журналу, до слова, займається мій однокурсник, цінувальник і знавець історії Закарпаття, справжній патріот нашого краю Юрій Шипович. Ми обоє русини з діда-прадіда. Вкладаємо в це кожен своє. Але спроможні вести діалог. Ось це нині важить набагато більше, ніж будь-що. Діалог у суспільстві. ГОТОВНІСТЬ ПОЧУТИ РЕЗОНИ ІНШОГО!

Закарпаття – український прикордонний регіон! Надважливий нині!!! Україна зобов’язана його зберегти.

Галина Шумицька,
декан філологічного факультету,
доцент кафедри журналістики УжНУ

Залишіть відповідь