Зустріч без прощання: на батьківщині вшанували ювілей відомого краянина – випускника УжНУ – Юрія Керекеша
95-річчя з дня народження закарпатського прозаїка, драматурга, критика, перекладача й педагога відзначили вечором-спогадом у Великих Лучках на Мукачівщині
У місцевому будинку культури організатори відтворили атмосферу письменницького кабінету з кріслом-гойдалкою, друкарською машинкою та іншим приладдям, картинами на стінах. Нагадали непростий життєвий і творчий шлях уродженця одного з найбільших сіл краю, який стояв біля витоків музично-драматичного театру, газети «Закарпатська правда», працював педагогом, розвивав творчу молодь тощо, а також поділилися спогадами про прекрасного педагога, людину чесну й відповідальну, із власною позицією.
Донька письменника Ольга Новікова пригадує, що батько був різним у різні роки свого життя, трошки потайливий, тому в спогадах порівнює його із раком-самітником, який завжди мав мушлю поряд, туди зникав, коли було некомфортно. «Найбільше, напевно, він розкривався перед журналістами. Сама більше про нього дізналася з інтерв’ю», – розповідає пані Ольга, яка теж не обділена літературним талантом. Під час виступу зачитала перший розділ, підготовлений до книги споминів, над яким працює крайова Спілка письменників.
Літературознавець, доцент кафедри української літератури УжНУ Олександра Ігнатович дослідила дарчі написи на книгах, подарованих Юрію Керекешу. З цих матеріалів ювіляр постає як справжня Людина – добра, порядна, яка прищеплювала у своїх книгах любов до ближнього. Пані Олександра запропонувала назвати цей вечір-спогад так, як назвав би його сам письменник «Зустріч без прощання». Саме таку назву має книга Юрія Керекеша про односельців. До слова, згадані дарчі написи увійдуть до цьогорічного альманаху творів закарпатських письменників-спілчан у розділі «Архіви».
«Щоб зрозуміти автора, треба побувати на його батьківщині. Сьогодні, коли пройшовся вулицями Великих Лучок, на мене дихнуло думками Юрія Юрійовича. Бо справді, народитися в такому селі, великому, гомінкому, працьовитому, і не стати письменником з його талантом було неможливо. Він передав на сторінках дух села, багатого на різних людей – і тих, хто трудиться руками, і тих, хто працює розумом. Думаю: мало хто висловив так дух, ментальність, що нуртує в цьому селі. Безперечно, це велика людина Закарпаття загалом», – сказав професор УжНУ Сергій Федака і висловив сподівання, що 100-річчя відзначено буде ще більш гідно, зокрема пам’ятником чи пам’ятним знаком.
Василь Густі розповів кілька цікавих історій-спогадів про Юрія Керекеша й резюмував, що ювіляр був дуже порядний і відповідальний, вивів на творчий шлях немало молодих колег. Жартує, що, коли Юрій Керекеш видав першу книжку, тоді теперішній голова крайової письменницької організації навчився читати. Василь Густі закликав односельців долучатися до формування книги спогадів, а також подарував місцевій бібліотеці добірку книг закарпатських авторів.
На жаль, досі в Лучках нема музею Юрія Керекеша. Це і не дивно, бо родинне гніздо, яке побудував батько письменника після заробітків у шахтах США, вражало величиною, функціональністю (у першій половині ХХ століття це була чи не перша в селі двоповерхова споруда в селі, мала водопровід, каналізацію, електрику, а в дворі – автомобіль), відібрала радянська влада.
Досі тут, на вулиці Мукачівській, 18, майже в центрі села продовольчий кооператив. Проте сусідню, де, за словами доньки, була стара хата, назвали вулицею Юрія Керекеша. Сільський голова обіцяє, що невдовзі музей відомих уродженців села планують зробити на базі школи, куди, ймовірно, і передадуть письмовий стіл ювіляра, його особисті речі, частину бібліотеки тощо. А невдовзі обіцяють установити на будинку письменника пам’ятну дошку.