«Закарпатська журналістика на зламі тисячоліть»: в Ужгороді презентували біобібліографічний покажчик до ювілею Василя Ільницького

У читальній залі зібралися колеги, друзі та шанувальники творчості Василя Ільницького – авторитетного в краї журналіста, публіциста, багаторічного редактора одних із найперших заснованих у незалежній Україні обласних газет «Срібна земля» та «Срібна земля-ФЕСТ», свого часу очільника видавництва «Закарпаття», власного кореспондента газети «День» у Закарпатській області, а нині – директора Інформаційно-видавничого центру УжНУ.

Це четвертий випуск у серії «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія». Попередні були присвячені Олександрові Гаврошу, Михайлові Бабидоричу та Петрові Часту. Як зауважила модераторка заходу, редакторка бібліотеки Іванка Когутич: «Це книжка, над якою ми з Маргаритою Бадидою, за підтримки Олени Канюки, працювали минулого року. Дякувати Богу і всім причетним, що цей покажчик вийшов у світ саме до ювілею Василя Ільницького».

Покажчик є біобібліографічним і містить передмову колеги-журналіста, письменника, Шевченківського лауреата Мирослава Дочинця, кілька розлогих інтерв’ю з ювіляром, обкладинки книжок, фотоблок, додатки та іменний покажчик. Власне бібліографія становить 1145 позицій. Також чи не вперше в цій сфері з’явився розділ, присвячений телевізійним матеріалам.

«Досвідчений редактор і природжений організатор газетної справи, активний громадський діяч з чітко вираженою патріотичною і державницькою позицією, заслужений журналіст України Василь Ільницький водночас і сам належить до плеяди найбільш яскравих і самобутніх майстрів друкованого слова Закарпаття, творчість яких припала на період розпаду комуністичної імперії, виборювання, здобуття та утвердження державної незалежності України», – зазначив у передмові Мирослав Дочинець. За його словами, творчість Василя Ільницького стала «потужним, багатогранним і чесним віддзеркаленням суперечливої епохи на зламі тисячоліть, у якій доля дарувала нам жити».

Письменник і журналіст Олександр Гаврош розповів про співпрацю з Василем Ільницьким. «Сьогодні важлива подія не лише у житті Василя Ільницького, а й у всієї закарпатської журналістики. Однією із якостей успішного редактора є вміння знаходити цікавих авторів. Пригадую нашу першу зустріч: він на своєму «москвичі» почекав мене біля редакції однієї з газет, запропонував підвезти додому і в ході розмови почав переманювати зі Львова до Ужгорода. А я тоді ще навчався на 5-му курсі і працював у львівській газеті «Ратуша». Я попросив зачекати, поки закінчу університет. І вони справді пів року чекали й тримали для мене місце».

Директор видавництва «TIMPANI» Ярослав Федишин пригадав спільну роботу у видавництві «Закарпаття»: «Я пам’ятаю пана Василя ще з тих часів, коли він тільки починав свою журналістську діяльність. Наше видавництво було єдиним у Закарпатті, яке займалося друком книг і періодичної преси, тож усі видавці зверталися саме до нас. На початку спільної роботи у нас був дуже малий видавничий відділ – усього 3–4 працівники. Але завдяки, зокрема, Дмитру Федаці, ми змінили цю ситуацію й випустили кілька книжкових серій. Багато видань дістали шлях у світ завдяки особистим зусиллям Василя Ільницького».

Петро Ходанич, колишній очільник Закарпатської організації спілки письменників України розповів про знайомство з Василем Ільницьким під час перших демократичних виборів до Верховної Ради СРСР у 1989 році. «Тоді я став депутатом міської ради і всі власні цікаві думки, суперечки, дискусії публікував у «Срібній землі». Василь ніколи не відмовляв, і друкував навіть такі матеріали, від яких інші відмовлялися. А цей покажчик показує те, що і як відбувалося на Закарпатті».

Окрім іншого, Василь Ільницький є членом громадської організації «Memento Bellum», яка займається пошуком і відновленням поховань часів Першої світової війни. Керівник організації, лікар-хірург Юрій Фатула розповів: «Газета «Срібна земля-ФЕСТ» формувала світогляд багатьох закарпатців, і мій також. Я вичитував її від шпальти до шпальти. Демократичний погляд на події, інтерв’ю з незаполітизованими людьми й незаангажованість були основними ознаками цієї газети. Перед книгами, які я написав, було кілька статей, і їх я публікував саме у «Срібній землі-ФЕСТ». І до кінця її існування ми з Василем Івановичем друкували там спільні матеріали. Закриття газети стало й моєю особистою втратою. Проте наша співпраця триває й до сьогодні – на науковому й дослідницькому рівнях».

Привітати пана Василя прийшов і ректор Ужгородського університету Володимир Смоланка. До слова, вони з ювіляром вчилися у паралельних класах в Ужгородському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка й товаришують уже майже пів століття. «Сьогодні ми говоримо про бібліографію, яка відображає творчий шлях Василя Івановича, і вшановуємо його постать – постать людини, яка має такий величезний доробок. Як талановита особистість, він проявив себе в усіх сферах, усіх підрозділах журналістики, в яких працював. Пам’ятаю, як я приїжджав з Києва додому і читав «Срібну землю-ФЕСТ». Це була чи не єдина газета, яку могла читати вільна людина. До речі, перше в житті інтерв’ю у мене взяв Олександр Гаврош саме для цієї газети. Пам’ятаю Василя, яким він прийшов до нас у школу, – дуже приємний, скромний та інтелігентний хлопець. Таким залишився й донині».

Депутат обласної ради від партії «Європейська солідарність» Микола Сличко розповів про Василя Ільницького як патріота, людину з чіткими державницькими й проєвропейськими позиціями.

Поет, завідувач народного літературного музею Закарпаття Василь Густі наголосив: «Надзвичайно важливо, коли все, що зробила людина, не забувається, а фіксується з добрими умислами. У часи виходу «Срібної землі» я працював прессекретарем представника Президента України в Закарпатській області (голови ОДА). Тоді ним був Михайло Бабич, дуже цікавий і толерантний чоловік. У мої обов’язки входило тримати керівника в курсі того, що пишуть обласні газети. Мені було дуже приємно, коли, навіть на критику в матеріалах Василя Ільницького, пан Михайло казав: «Ви подивіться, як логічно, ґрунтовно та конструктивно пише цей чоловік». Від Василя почалася надзвичайно потужна журналістська еліта Закарпаття».

Музичний супровід заходу забезпечили студентки Ужгородського фахового музичного коледжу імені Д.Є. Задора Катерина Гулей та Елеонора Левкань.

Наостанок Василь Ільницький подякував усім присутнім за теплі слова й високу оцінку його творчості. «З самого раннього дитинства мене вабило Слово. З ним я бавився більше, ніж з машинками. Коли навчився писати— найкращим подарунком для мене стали різнокольорові ручки й блокноти, куди я записував усе те, що може записувати дитина. Вочевидь, тому вибір моєї професійної дороги був усвідомленим, а не спонтанним. Згодом, у зрілому віці, я неодноразово переконався у тому, що моя місія — це Слово.

Якось я абсолютно випадково натрапив на підшивку газети «Нова свобода», яка виходила в Ужгороді та Хусті з вересня 1938 до березня 1939 року. Ця газета повністю змінила моє світобачення й мою ідеологічну наповненість. Тоді я зрозумів важливість друкованого слова для майбутніх поколінь. Завдяки цьому робота зі словом протягом усього шляху приносила мені неймовірне задоволення».