Мовознавці з усієї України вшанували пам’ять корифея лінгвістичної думки з Ужгорода
Всеукраїнська конференція зібрала на філфаку УжНУ понад сотню науковців на пошану професора Василя Добоша з нагоди його 100-річчя
Відкриття конференції та пленарне засідання модерувала завідувачка кафедри української мови професорка Наталія Венжинович. Від імені університету й факультету присутніх вітали відповідно проректор з науково-педагогічної роботи професор Ігор Король та декан філфаку професор Юрій Бідзіля.
Керівник філологічного підрозділу наголосив зокрема на черговому засвідченні прекрасної багатолітньої традиції філологічного факультету УжНУ – пам’ятати про фундаторів наукових осередків і вміти гідно оцінювати їх наукові здобутки й заслуги.
Перед початком насиченої роботи учасники конференції переглянули відеоспомин про Василя Добоша, з якого мали змогу побачити архівні матеріали з відзначення одного з ювілеїв знаного синтаксиста на рідній кафедрі, почути спогади учнів, послідовників, колег ученого.
Традиційно виставку праць відомого закарпатського мовознавця підготували працівниці Наукової бібліотеки Ужгородського університету.
Пленарне засідання урочисто розпочав директор Інституту української мови НАН України, доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко доповіддю про невідкладні проблеми пізнання діалектного синтаксису. Павло Юхимович наголосив на традиціях Ужгородської мовознавчої школи, яскравим представником якої був Василь Добош, висловив радість від того, що вкотре тут організовано лінгвістичний форум найвищого рівня, що дає змогу і звернутися до історії цього наукового осередку всеукраїнського значення, і обговорити перспективи дослідницьких устремлінь нинішніх науковців.
Неабияке зацікавлення викликали спогади учнів, а відтак і колег Василя Івановича. Доц. Ольга Миголинець, спочатку студентка, а потім колегиня вченого по кафедрі, озвучуючи доповідь, підготовану у співавторстві з професором Іваном Сабадошем, відзначила, що «це був справжній академічний професор: мудрий, спокійний, з почуттям гумору». Доцентка Галина Вовченко, котра під керівництвом В. Добоша писала кандидатську дисертацію, розповіла про його науковий доробок у царині діалектології та історії мови.
Доповідь доцентки кафедри словацької філології УжНУ Юлії Юсип-Якимович і професорки із Загребу Оксани Тимко-Дітко про мовно-національну ідентифікацію закарпатських українців в історичній ретроспективі була перервана повітряною тривогою. Проте після її завершення науковці продовжили роботу.
Зокрема професорка Віра Котович із Дрогобича виступила із цікавою й пізнавальною розвідкою про назви міст України як лінгвокультурний феномен, розповіла про історію багатьох астіонімів, зокрема й закарпатських Перечина та Мукачева.
Перш ніж запросити до слова наступних доповідачів, модераторка заходу Наталія Венжинович зауважила цікавий факт про те, що вже доброю традицією стала участь у наукових конференціях на філфаку УжНУ подружніх пар, яких пов’язує спільна дослідницька праця. Цьогоріч таких виявилося три.
Тож продовжила пленарне засідання професорка Наталія Коваленко з Кам’янця-Подільського розвідкою про оцінку діалектоносієм мовного факту; водночас її чоловік, проф. Борис Коваленко, котрий керував пізніше однією з секцій форуму, поділився своїми міркуваннями про Євгена Грицака як дослідника подільських говірок.
Професор Андрій Колесников із Ізмаїла озвучив на пленарному засіданні результати свого дослідження про морфологічну парадигму як об’єкт діалектної граматики, а його дружина, доц. Марина Делюсто, виступила під час роботи в секції з доповіддю про динаміку українських говірок межиріччя Дністра й Дунаю в нових соціолінгвальних умовах.
Нарешті професор Василь Грещук з Івано-Франківська, керуючи секцією, оприлюднив також свої з дружиною Валентиною (доценткою) напрацювання про мовну картину світу гуцулів крізь призму художньої мови.
Завершили пленарне засідання фотографією на згадку про очно-дистанційну зустріч дослідників на мовознавчій ниві в Ужгородському університеті.
Учасники конференції обговорили також актуальні питання впровадження освітніх програм бакалавського і магістерського рівнів на філологічному факультеті УжНУ, поділилися міркуваннями щодо забезпечення якості навчального процесу. Крім того, під час обміну думками з’явилася ідея розширення співпраці між філологічними підрозділами Ужгородського та Кам’янець-Подільського національних університетів, що незабаром, як планується, буде закріплено відповідною угодою.
По обіді продовжили роботу в семи секціях широкої мовознавчої проблематики, зокрема обговорювали проблеми дослідження динаміки і статики українських діалектів; лексико-семантичну систему діалекту; діалектологію в колі суміжних наук, зокрема ономастики; українську фразеологію й лексикографію; актуальні проблеми граматики; діалект і художній дискурс.
Другий день учасники конференції присвятили пізнанню Закарпаття – рідного краю професора Василя Добоша, де він реалізувався як науковець-синтаксист, діалектолог, чиє ім’я назавжди закарбовано в історії Ужгородської мовознавчої школи. Учасники відвідали Берегово, Мукачево, побували на сироварні в Нижньому Селищі Хустського району. Гарним завершенням заходу стала дружня вечеря, де в теплій атмосфері науковці ділилися думками й планами дальших досліджень.
Конференція на пошану професора Василя Добоша стала визначною подією в науковому житті України, гідним вшануванням його внеску в розвиток вітчизняної філологічної науки. Вона засвідчила високий авторитет і славні традиції Ужгородської мовознавчої школи.
Відгуками про представницький форум, а також про особистість професора Василя Добоша поділилися учасники конференції. Тож до вашої уваги – їхня пряма мова.
– Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження професора Василя Івановича Добоша, продовжила нашу багаторічну традицію – пам'ятати про фундаторів наукових осередків і вміти пошанувати їх наукові здобутки й заслуги. А отже, демонструє й традицію тяглости наукової філологічної школи в Ужгородському університеті, у цьому випадку – мовознавчої. Величезна кількість учасників з різних регіонів держави, теми доповідей та наукові дискусії яскраво підтвердили, що авторитет Ужгородської мовознавчої школи на належному рівні.
Слід відзначити, що, попри педантичний відбір тем доповідей, на конференції були представлені науковці різних поколінь – від авторитетних професорів до аспірантів-початківців. Вражає палітра тих актуальних проблем, до яких звертаються сучасні українські науковці. Усе це демонструє, навіть попри складну воєнну ситуацію в державі, неабияку перспективність дальшого розвитку філологічної, зокрема мовознавчої, науки в Україні. Похвально, що кафедра української мови, яка виступила організаторкою конференції, активно підтримує тісні науково-освітні контакти не лише із закладами вищої освіти України та зарубіжжя, а й з такими академічними установами, як Інститут української мови НАН України.
Словом, наукове дійство справді було непересічним і плідним, але за цим стоїть величезна робота колег. Тому хочеться висловити подяку всім, хто долучився до організації та проведення цього заходу. Окрема подяка за організаційну роботу завідувачу кафедри української мови, проф. Н.Ф. Венжинович, заступнику декана з наукової та міжнародної роботи доц. О.В. Харьківській, а в їх особах дякую усьому колективу кафедри української мови та всім колегам нашого факультету, які своєю роботою сприяли і сприяють успішному проведенню таких форумів.
– Для мене Василь Іванович Добош – взірець академічного вченого. Педант, що цінував кожну хвилину, призначену для лекції чи практичного заняття. Його пояснення складних мовних явищ були настільки прозорими, зрозумілими, доступними, що їх запам’ятовував кожен здобувач. Коли був деканом, завжди можна було звернутися з якимось проханням і воно, як правило, було виконане.
У свої аспірантські роки не раз зверталася до професора за консультацією. Ніколи не відмовив, завжди радо допомагав розібратися в складних лабіринтах кандидатського мовознавчого дослідження. Пригадую зустрічі вдома у Василя Івановича на вул. Коцюбинського, 16, куди запрошував обговорити проблемні питання дисертаційної роботи, якщо ми не встигли завершити це на кафедрі. Ганна Іванівна, дружина професора, завжди пригощала духмяним чаєм і смачним варенням, яке готувала сама. Той неймовірний смак смородинового варення, здається, відчуваю і тепер, коли згадую ці візити до оселі Василя Івановича. А спілкувалися ми в кімнаті серед безлічі книг його величезної домашньої бібліотеки. Наприкінці зустрічі мене вже чекав пакунок, складений Ганною Іванівною, з запашними травами для чаю і баночками вишневого, малинового, смородинового варення!
Таке ніколи не забудеться: глибокий Учений, неповторний Викладач, прекрасний Глава родини, неймовірна ЛЮДИНА. Така ВИСОКА і така ПРОСТА...
– Доброю традицією на філологічному факультеті Ужгородського національного університету стали міжнародні наукові конференції на пошану своїм Учителям, метрам, відомим дослідникам історії мови та діалектології. Цьогоріч згадували професора Василя Добоша і як викладача, і як людину, залюблену у філологію; намагалися осягнути всі простори його наукових звершень у діалектології. Сердечно дякуємо колегам за приклад пошанування наукових здобутків своїх викладачів, для яких вивчення рідної мови було найважливішим призначенням у житті. Такі конференції – незабутні і для вчених, і для студентства неймовірною атмосферою, щемливими спогадами, народженням нових наукових ідей і планів.
У межах конференції вдалося обговорити концепції наших магістерських і бакалаврських освітніх програм, щоб покращити їх зміст. У таких дискусіях також брали участь д. філол. наук Роман Міняйло з Харкова і доценти Любов Осташ та Ірина Сус, науковці зі Львова, які прибули до Ужгорода.
– Для мене Всеукраїнська наукова конференція, присвячена сторіччю з дня народження знаного українського мовознавця Василя Івановича Добоша, стала знаковою подією.
Про Ужгородську мовознавчу школу я багато чув від своїх викладачів ще за часів студентства. І вже тоді затямив, що брати участь у наукових заходах, які проводить кафедра української мови Ужгородського університету, надзвичайно відповідально й почесно. Тому з радістю й натхненням відгукнувся на запрошення завкафедри української мови УжНУ професора Наталії Федорівни Венжинович взяти участь у конференції. І що важливо – наживо!
Вдячний оргкомітетові конференції за те, що довірили керувати разом із професором Наталією Олександрівною Руснак секцією «Лексико-семантична система діалекту», оскільки лексико і фразеосематична система української мови і є пріоритетною сферою моїх наукових зацікавлень.
Змішаний формат проведення конференції занурив у таку бажану атмосферу живого спілкування, коли можна швидко обмінятися думками із тими науковцями, хто сидить у конференц-залі з тобою поруч, побачити азарт і блиск в очах, уловити розвиток думки, вслухатися в коментарі… У наш «постковідно-воєнний» час це велика розкіш!
Про дискусії та спогади про наукові «пригоди» під час обідньої перерви годі й казати! Гадаю, що ті, хто брав участь у конференції дистанційно, заздрили «очникам»… Але по-доброму ☺.
Професори, доценти, аспіранти, магістранти – усі мали можливість сказати своє наукове слово і взяти участь у дискусії…
Щедрим подарунком від організаторів конференції були відвідини кабінету-бібліотеки члена-кореспондента НАНУ, доктора філологічних наук, професора Василя Васильовича Німчука... А потім ще екскурсія середмістям старовинного Ужгорода... Дружня вечеря, на якій було так багато сказано потрібного й важливого! А потім – незабутні враження від поїздки в Берегово (зокрема ознайомлення з інфраструктурою Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ), відвідин сироварні в Нижньому Селищі (з дегустацією продукції!), зупинки в Мукачеві…
Тож спогади про організовану дружним колективом кафедри української мови Ужгородського національного університету (за сприяння Інституту української мови) наукову конференцію ще довго грітимуть душу в цей надважкий для нашої країни час…
– Василь Іванович Добош – яскрава й неординарна особистість у славній плеяді фундаторів кафедри української мови. Він, як і Йосип Олексійович Дзендзелівський, із породи бійців-фронтовиків Другої світової, із безмежною жадобою знань, з особливою вдачею справжніх дослідників-науковців, які не бояться щоденної чорнової роботи, вміють не тільки аналізувати складні явища, але й уміють терпляче навчати молодих… Ось у таких наставників мені довелося навчатися, коли вступила до університету, а потім до аспірантури. Мала честь працювати з ними на кафедрі української мови. І головне, про що не можемо забувати, – учені працювали на потужному полі рідної української мови, вивчали її народне коріння, еволюцію і розвиток, зрештою, її майбутнє, що нині виборюється як незнищенна мета України. Тож значення таких постатей, як Василь Іванович Добош, неоціненне. Його науковий і життєвий спадок – вивчення синтаксичних особливостей говорів української мови на Закарпатті, невтомна робота над синтаксисом сучасної української мови – її душею, висока мораль сформували свідомість не одного покоління філологів-україністів, а значить, є кому продовжувати справу наших учителів…
– Викладаючи в цьому семестрі навчальну дисципліну вільного вибору «Педагогічна майстерність», запропонувала студентам підготувати проєкт «Яким я уявляю сучасного вчителя». А тепер розмірковую: про що і про кого був би мій проєкт… Про моїх учителів зі школи, пам’ять про яких бережу і з віддалі часу все частіше схиляюся перед їхнім педагогічним талантом. Про викладачів, у яких навчалася на філологічному факультеті. Серед них – світлої пам’яті Василь Іванович Добош.
Викладав у нас синтаксис (просте і складне речення), завершальний розділ сучасної української мови, який І. Огієнко назвав «царицею мовознавчих наук». Викладав цей непростий курс професор методично віртуозно. Ми, студенти, це відчували, розуміли і вчилися. Згодом, уже працюючи на кафедрі української мови, вела практичні заняття з синтаксису і… вчилася. Вчилася в майстра тонкощів педагогічної праці.
1984 р. я розпочала навчання в аспірантурі на кафедрі української мови. Василя Івановича було призначено моїм науковим керівником. Тема, яку запропонував для кандидатського дослідження В. І. Добош, практично не була на той час опрацьованою в українському мовознавстві, і робота над періодами розпочалася. Я вдячна долі, що в моєму студентському й аспірантському житті був такий Викладач, вимогливий і доброзичливий, справедливий, із почуттям гумору, одне слово, – правильний.
Наш випуск 1984 року благословляв у професійне життя Василь Іванович. На той час він був деканом філологічного факультету. Так склалося, що восени цього ж року, під час вступних іспитів до аспірантури, на обрії з’явився Борис Галас. Треба було бачити Василя Івановича, коли він дізнався про це, махнув рукою і (з гумором, звичайно) промовив: «Но, по науці».
Ось така історія. У пам’яті виступ наукового керівника на моєму захисті кандидатської дисертації в 412 аудиторії. Як давно це було… Залишимо дещо із спогадів і собі…
Більше двадцяти років викладаю курс простого речення. Простого, але такого непростого речення. Спасибі вчителеві за науку!
– Василь Іванович Добош для мене є зразком талановитого педагога, об’єктивного науковця, справжньої Людини. Хоча загальна кількість його наукових розвідок не вимірюється сотнями, проте вчений ґрунтовно висвітлив широке коло проблем у галузі граматики, правопису української мови та лінгводидактики. Він також був одним зі співавторів «Угорсько-українського словника» (Будапешт-Ужгород, 1961), «Українсько-угорського словника» (Будапешт, 1963), надавав фахову й моральну підтримку словацькому лексикографу П. Бунганичеві в підготовці до видання «Словацько-українського словника» (Братислава, 1985) тощо.
Педагогічна діяльність була для професора В. Добоша «спорідненою працею». Курс синтаксису в його викладанні не просто зацікавлював, а захоплював. Талановитий педагог, чудовий методист, надзвичайно організована, пунктуальна, енергійна і водночас розважлива людина, Василь Іванович спонукав усіх нас логічно мислити й глибоко аналізувати складні граматичні явища. Іноді шлях до розуміння багатьох речей проходив через розбір однієї-двох синтаксичних конструкцій, але здобуті знання залишилися в пам’яті на все життя. І досі дбайливо зберігаю конспект лекцій із синтаксису, який викладав Професор.
В.І. Добош завжди сприяв активній науковій діяльності своїх вихованців і всіляко підтримував їх. Із глибокою вдячністю згадую його цінні консультації як наукового керівника моєї кандидатської дисертації «Прислівники в українських говорах Закарпаття». За зовнішньою суворістю професора насправді були приховані щирість, доброзичливість, безкорисливість і простота великої людини, що не терпіла брехні, чванливості й підлабузництва. Мимоволі спадають на думку слова В. Симоненка: «Найскладніша людина проста». Таким назавжди залишився в моїй пам’яті Василь Іванович. Світлі спогади про Вчителя зігрівають душу…
