Слово, що гуртує: на філологічному факультеті писали радіодиктант національної єдності
На філологічному факультеті студенти разом із викладачами й заступницею декана з виховної роботи Мартою Демчик вщерть заповнили найбільшу аудиторію підрозділу. «На мою думку, радіодиктант сприяє єдності українців, бо ми відчуваємо себе єдиною родиною, коли знаємо, що багато тисяч людей саме в цю ж хвилину беруть аркуш паперу, сідають і пишуть разом з тобою, – поділилася Марта Іванівна. – Для мене День української писемності та мови – це можливість вільно спілкуватися, думати, жартувати українською, не боячись заборон, не вважаючи, що це вторинна мова, а знати, що це твоя рідна мова, якою маємо право розмовляти й пишатися»
Про те, як писали радіодиктант і що при цьому відчували, розповіли й студенти. Так, першокурсниця освітньої програми «Реклама та зв’язки з громадскістю» Діана Вакуленко каже: «Атмосфера радіодиктанту була неймовірною – справжнє відчуття єдності та натхнення. І незалежно від того, наскільки вдало читали текст, важливішим було саме відчуття спільності. Захід залишив позитивні емоції, адже ми вкотре переконалися, наскільки важливо берегти й цінувати нашу мову. Я дуже рада, що змогла взяти участь в написанні радіодиктанту»
Катерина Легеза, першокурсниця освітньої програми «Українська мова і література та зарубіжна література», розповіла, що писала диктант не вперше – мала досвід ще з шкільних років, але також поділилася емоціями від написання: «Текст мені дуже сподобався, у ньому були мелодійні слова, відчувалася нотка закоханості, а також мотиви, пов’язані з війною. Деякі речення глибоко торкнулися моєї душі. Втім були й певні труднощі: Наталія Сумська місцями пропускала або повторювала слова, через що здавалося, ніби потрібно писати речення заново. Це дещо ускладнювало написання й розстановку розділових знаків у диктанті».
Студентка ІІІ курсу освітньої програми «Журналістика» Анастасія Савко переконана, що для нас цінно мати таку можливість зібратися разом і перевірити свою грамотність: «Завжди від радіодиктанту емоції позитивні, бо знаєш, що це об’єднує українців у різних куточках країни і за кордоном. Цього року писати було не важко, речення були переважно короткі, але деякі слова були не зрозумілі, до прикладу, «лелітка», «кияхи» чи «скніти», але це й добре, бо таким чином можна збагачувати свій словниковий запас. Ми навіть посміялися, тому що під час диктанту в ефірі були коментарі на кшталт: «Я не встигаю», «А як правильно писати «б» чи «би»?» :). Тому це цікавий досвід»
Завершили акцію спільним фото на згадку.