Артур Пройдаков: «“Навчитися вчитися” – навичка, яка залишиться актуальною завжди»

Пан Артур родом зі Стаханова (сучасна Кадіївка) Луганської області, закінчив факультет української філології ЛНУ імені Тараса Шевченка. Викладав у рідному місті, проте після вторгнення росії у 2014 році був змушений виїхати на Сумщину, де працював учителем у державній школі. 2020 року Артур Пройдаков переїхав до Києва, де почав працювати в приватному освітньому закладі. Нині викладає в школі «МрійДій Київ» та очолює благодійний фонд «Освітня фундація «МрійДій».

«Ми працюємо в непрості часи, але коли вони були легкими? Перешкоди і виклики гартують наш дух. Освіта — це фундамент, але він не був би таким міцним без людей, які формують живий процес в освіті. Сьогодні наша авдиторія, яка в майбутньому теж буде формувати обличчя української освіти, почує голос людини, яка є в живому освітньому процесі. Ми маємо розуміти, якою є робота вчителя на практиці, особливо в тих умовах, в яких нині працює вся країна», — відкриваючи зустріч, зауважила Оксана Кузьма, завідувачка кафедри української літератури УжНУ.

До Ужгорода Артур Пройдаков завітав, щоби презентувати свою книгу «Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися». Історія створення цього видання сама по собі є уроком дисципліни й самоорганізації. Книгу йому пропонували писати двічі, але ніяк не знаходилося часу. Коли ідея нарешті дозріла, пан Артур шукав той проміжок дня, коли його ніхто не буде відривати від роботи. Таким «вікном» став ранок — з 8:00 до 8:45. Щодня він писав по чотири сторінки.

Але головна амбіція створення книжки глибша: «Немає нон-фікшн-літератури про українську освіту від українських освітян. Наразі в книгарнях полиця під назвою «Сучасна українська освіта» порожня», — каже автор. Його мета — надихнути інших колег ділитися своїм досвідом. «Можливо, когось це спонукатиме написати власну подібну історію. Таким чином, ми поповнимо полицю, і, можливо, через п’ять років на ній буде стояти вже не одна, а п’ять книг про українську освіту».

Цільова аудиторія книги — освітяни й батьки учнів. Ключове питання, яке розглядає автор, – як і навіщо навчитися вчитися?

«Я закінчив школу у 2007 році, а 2012-го навколо вже був інтернет і глобальні технології. У 2007-му інтернет був лише для багатих, а 2012-го в мене вдома вже був модем. Бо часи змінилися. І вони будуть змінюватися надалі. Але навичка «навчитися вчитися» залишатиметься актуальною», — пояснює Артур Пройдаков.

У книзі автор розповідає, як обрати школу й підтримувати здоровий інтерес до навчання, сформувати адекватне ставлення до оцінок і домашніх завдань, як батькам побудувати комунікацію з учителям, як робити «домашку» з реальною користю та приборкати соцмережі й гаджети під час навчання.

Розмірковуючи про майбутнє освіти, автор каже: «Цьогорічні першокласники закінчать школу 2037 року. Що ми маємо в них вкладати протягом дванадцяти років? Що буде у 2037-му? Що буде зі штучним інтелектом, якщо вже тепер за пів години ми можемо прочитати мільйон книжок і знайти відповіді на всі свої питання…»

Пан Артур наголошує: м’які навички такі ж важливі, як і тверді. І це те, чого теж мають вчити в школі, — комунікувати, працювати в команді, критично мислити та ін. Адже саме ці вміння допоможуть випускникам адаптуватися до світу, який постійно змінюється.

На думку автора, сучасний вчитель має бути десь посередині «між розумом і серцем». Сучасні школярі інші – їм недостатньо робити щось, тому що «так треба». Вони мають розуміти практичну цінність кожної навички, кожного правила.

«Під час навчання треба поєднувати теорію з життям, — ділиться досвідом педагог. — Наприклад, складати складні речення про рідне місто, рідні вулиці. От, візьмімо «Джин». Ми складаємо речення: «На вулиці такій-то є ресторан «Джин». І маємо правила — правопис власних назв, велика літера, використання лапок. Можемо «дж» підкреслити, як один злитий звук. А для дитини це речення про її улюблене місце».

Важливо, щоб вчителю самому було цікаво вести урок. «От «Кайдашева сім’я», я знаю сюжет: груша вкінці засохла. Але щороку цікаво перевідкривати цей твір для себе з дітьми. Раніше вони казали, що сім’я свариться, звинувачували Кайдашиху, а тепер звинувачують дітей: бо чому вони живуть з батьками? Мені подобається хід думок сучасної молоді, вони думають цікаво», — зізнається вчитель.

«Вчителювання — це класна професія, бо ви говорите на теми, які вам подобаються, кайфуєте від цього, наповнюєте новими сенсами, і вам за це ще й платять гроші. Де ще вам будуть платити гроші за те, що ви 15 років розповідаєте про «Кайдашеву сім’ю»?», — жартома підсумовує він.

Наприкінці зустрічі присутні могли поставити свої запитання й придбати примірники книги з автографом автора.