«Будьте чесними з собою», – досвідчений медійник Осип Лобода ділився досвідом зі студентами

Зустріч відбулася на практичних заняттях з «Історії української журналістики» й «Історії української медіакомунікації», а також у межах роботи пресклубу молодого журналіста «Медіаперспективи». Запросили журналіста й модерували розмову доценти Володимир Тарасюк і Наталія Толочко.

Осип Лобода спочатку розповів про професійний шлях і перші кроки в журналістиці. Ще в школі мав хист до написання творів, тож здібності й оточення підштовхнули до вибору фаху. Здобувши атестат, 1970 року пан Осип успішно склав іспити до Львівського університету імені Івана Франка. Щоб вступити на журналіста, у той час потрібно було 2 роки пропрацювати редактором газети або відслужити в армії. Після вишу медійник мав уже три роки практики на радіо в Ужгороді, тож дістав направлення на роботу до обласної телерадіокомпанії.

Коли почав працювати на телебаченні, стикнувся з цензуруванням матеріалів. Зокрема, журналістський текст проходив кілька етапів перед виходом в ефір. Спочатку автор записував усе на мікрофон, а потім розшифровував матеріал. Далі текст друкували й передавали старшому редактору, який його редагував. Після цього текст прямував до головного редактора, а від нього – до генерального директора. За три дні до випуску матеріал мав бути в руках у генерального директора. Нерідко з записаної програми доводилося вирізати 2 чи 3 слова, тож важлива була й операторська майстерність, що можна вирізати без втрати змісту, а відтак склеїти плівку. Текст навмисно редагували червоною ручкою, щоб журналіст не повторював своїх помилок.

Розповідаючи про «глушилки» радянського періоду, журналіст зазначив, що слухав трансляції «Голосу Америки» та «Радіо Свобода». Насправді технічні перешкоди були несерйозними для закарпатців – тут були доступні «голоси». Утім закордонні медійники теж подеколи маніпулювали інформацією, вірогідно, з пропагандистською метою. Як слухача, його обурило подання недостовірних фактів про Чорнобильську катастрофу, де нібито одразу було 2 тисячі загиблих, десятки тисяч людей з онкологічними захворюваннями. Кореспонденти прагнули привернути увагу аудиторії до трагедії, порівнюючи її зі схожою за масштабом катастрофою в Японії, що сталася під час Другої світової війни.

Осип Лобода працював над радіопередачами «Від серця до серця», «Люди. Долі. Вибір», «Захід зблизька». Останню любив чи не найбільше, адже спілкувався в ній з тими українцями, які приїжджали з-за кордону. І сам любить подорожувати. Поділився зі студентами спогадами про Японію, яку відвідав в межах роботи ще в радянський період. Враження були настільки сильними, що пану Осипу, за його словами, кілька тижнів відтак снилися кольорові сни ☺.

Журналіст добре пам’ятає період кінця 1980-х – початку 1990-х років. На Закарпатті почали будувати Пістрялівську РЛС – станцію, промінь якої сягав Південної Америки й Аргентини. З цього приводу відбувалася сесія обласної ради, де виступав голова обласної ради. Журналіст дістав вказівку транслювати весь його виступ в ефірі. Але Осип Лобода відмовився. Загалом на обласній телерадіокомпанії мав імідж бунтівника. Колись підготував матеріал з патріотичного мітингу, а з тексту викреслили згадки про синьо-жовті прапори, гасла, тож медійник відмовився оприлюднювати таке в ефірі. Ще в радянський період за такі випадки непокори й «порушення дисципліни» його спонукали перевестися з телевізійної редакції в радійну.

– Пішов із телебачення з принципу, а потім прикипів до радіо. Там я залежний тільки від себе, крім хіба що оператора, який мав чистити плівку. На телебаченні залежав від кінооператора, який знімає, від режисера, який монтує, і від диктора, який начитує текст. Ти перший написав матеріал, але, по суті, останній у тому зв’язку.

Щоб мати можливість розповідати в ефірі про реальні події на Закарпатті, на початку 1990-х співпрацював із незалежною радіостанцією «Ужгород-Контакт».

У сучасній журналістиці Осипа Лободу дратують клікбейтні заголовки, маніпуляції, порушення стандартів, тож порадив майбутнім журналістам:

– Будьте чесними з собою і перед тими, кого інформуєте, бо найгірше – коли людина починає сама себе продавати.

Завершили зустріч спільним фото на згадку.