Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Одіссея «забутої громадянки» Софії Малильо має завершитися увіковіченням її пам’яті на рідній землі

Багатогранна спадщина закарпатської поетеси повинна стати й предметом глибокого наукового дослідження – і в цьому насамперед можуть допомогти літературознавці й історики Ужгородського університету

0 180
Софія Малильо
Софія Малильо
Взятися за написання цієї статті спонукали отримані з Праги матеріали, зокрема й опубліковані Інститутом дослідження тоталітарного режиму (ІДТР) в онлайновому проєкті «Чехословаки в ГУЛАГУ» та показані Чеським телебаченням у грудні 2019-го. Серед понівечених комуністичною владою доль – й історія життя Софії Малильо, поетеси з Підкарпатської Руси, несправедливо переслідуваної радянським КҐБ.

Закордонні публікації підтверджують упослідження громадянки тодішньої Чехословаччини в СРСР після того, як вона повернулися з Чехії, де перебувала з 1937 до 1944 р. на навчанні в Українській реальній гімназії у Модржанах. Софія Малильо – єдина жінка із Закарпаття, ім’я якої занесено до книги «Українська жінка у визвольній  боротьбі 1940–1950 рр.».

3 грудня 2020 року славній поетесі, верховинці-мучениці з села Верхні Ворота виповнилося б 94 роки. Закарпатці, що знайомі з її долею й поезією, називають її закарпатською Лесею Українкою.

Я, Софія Малильо, […] народилася 3 грудня 1926 року в чехословацькому на той час Підкарпатті, в селі Верхніх Воротах (тоді – Вишні Верецьки) як сьома дитина селян Михайла і Марії Малильо.

Початкову освіту здобула в рідному селі; середню освіту здобувала в українській гімназії в Чехії поблизу Праги, куди мене разом зі своїм сином направив директор школи Йосип Баланчук; завершила я свою середню освіту в 1945 – 1947 роках у місті Сваляві, повернувшись на Закарпаття після війни.

У 1947 році із «Золотою медаллю» я поступила на факультет французької мови Львівського державного університету імені Івана Франка.

2 листопада 1948 року, студенткою II курсу, мене заарештовано і в 1949 році, без судового слідства, заочно, в Москві, засуджено «Особым совещанием» до 10 років каторжних таборів, які я відбувала на Колимі та в Іркутській області. У липні 1956 року мене звільнено з реабілітацією.

Восени 1956 року я поновилася на 2-у курсі французької філології Львівського університету. З великими суб’єктивними та об’єктивними труднощами, серед яких і відрахування з університету в 1959 році, я завершила студії в 1960 році. Працювала за спеціальністю в сільських школах областей Запорізької (с.Миколаївка), Закарпатської (с.Жденієво), Вінницької (с.Четвертинівка), Черкаської (с. Мошурів) і 5 років у Дрогобицькому педінституті ім.Ів. Франка.

Моє віршування розпочалося по-справжньому 19 січня 1990 року, тобто на 64-у році мого життя. Початковий його період тривав інтенсивно, але з перервами, 4 роки: 1990 – 1993.

У 1999 році мені надали квартиру в Мукачеві. Тут моє віршування спорадично продовжувалось. Із мого віршованого набутку видано 3 книги: „Іди і вір” (1994 р., Ужгород); „Воскресіння пам’яті” (1999 р., Ужгород); Вибране „А душа її – жива” (2006, 2007 рр., Львів).

Згадана тут духовна праця посприяла моєму духовному відродженню.

Нехай Господь благословить нашу державу Україну!

Софія Малильо

3 серпня 2007 року

Софія Малильо
Софія Малильо

Її правдива життєлюбна лірика мало відома не тільки в Україні, а й на рідному їй Закарпатті. Хоч пані Софія залишила по собі 6 поетичних збірок, які наявні лише в 10 бібліотеках області. А збірки «Через терни до зір» взагалі нема в книгозбірнях. Єдиний примірник зберігається у музеї-кімнаті школи села В. Ворота з дарчим надписом «Сільській бібліотеці В. Воріт на добру згадку від Софії Малильо, 6.12. 2003».

Творчість Софії Малильо справедливо належить до золотого поетичного фонду Бойківщини. І чомусь є переконання, що вірші нашої землячки ще будуть вивчати в школах, книжки її поезії розійдуться по бібліотеках. Адже палка відданість цієї людини рідній землі буде прикладом патріотизму для майбутніх поколінь, котрі мають виховуватися й на її творчості. Отча земля повинна належно оцінити, визнати й увіковічити талант своєї доньки.

Чехи зробили все, щоб ми знали про 8-річне життя пані Софії за кордоном. Тож ми щиро вдячні дочці поетеси Ганні Хлєбіній за зібрані, опубліковані й надіслані матеріали. Адже цей період життя нашої землячки маловідомий. Ця інформація неодмінно увійде до книги пам’яті Софії Малильо, коли настане час її видання.

Софія Малильо
Софія Малильо

Наразі ж хочу інформувати читача, що дещо таки вдалося зробити у справі пошанування закарпатської поетеси і якоюсь мірою спростувати вислів чеських дослідників, мовляв, Софія Малильо – «забута громадянка» нашої держави. Так, байдужість багатьох і клятий коронавірус призупинив активну роботу, але це минеться – і справи підуть легше. Вірю, що молоде покоління продовжить розпочату нами справу, а держава зверне більш уважний погляд на призабуті сторінки нашої історії та імена вірних синів і дочок рідної землі.

На сьогодні вже отримано кримінальну справу «Дело № 1328» щодо звинувачення Агафії Михайлівни Малильо, перекладено на українську мову основні документи. Передано до кімнати-музею у с. Верхні Ворота повний комплект матеріалів кримінальної справи в електронному вигляді на 72 ст. та довідку про реабілітацію поетеси. Знайдено й метрику (нотаріальну) та виписку із церковної книги, оскільки поетка в різних документах записана як Агафья, Гафія, Софія.

Також виготовлено й оплачено меморільну дошку. На жаль, мукачівська мерія з серпня 2020-го не дає дозволу на її встановлення.

Одіссея «забутої громадянки» Софії Малильо має завершитися увіковіченням її пам’яті на рідній земліЗакарпатська ОДА надала 64 тисячі гривень на публікацію 300 примірників книги поезій Софії Малильо «Кухоль щастя», підготовленої у видавництві «Ґражда». Також побачило світ 5 тематичних брошур – по 100 примірників кожної. Зібрані від їх реалізації кошти пішли на оплату меморіальної дошки. Залишок – 250 примірників – ще потрібно реалізувати, а кошти передати Верхньоворітській сільраді на виготовлення пам’ятника, вартість якого – приблизно 50 тисяч гривень. Сільрада Верхніх Воріт у травні 2019 року виділила земельну ділянку на його встановлення біля школи, де навчалася в початкових класах та приходила читати свою поезію письменниця. Проєкт пам’ятника, до слова, розробив заслужений художник України Михайло Белень, але, щоб знайти кошти на реалізацію задуму, потрібен меценат.

Шанувальник творчості Софії Малильо Степан Жук  підготував відеоролик, у якому зібрав фото та відеозаписи поетеси. Завдяки цьому на вечорах пам’яті С. Малильо маємо змогу побачити її виступити, послухати, як вона декламувала власні вірші.

Крім того, підготовлено 3D-копію її збірки «Надія». Можливо, вдасться створити й онлайн-версію збірки «Через терни до зір».

Також є відеоролик із інтерв’ю, записаним чеськими дослідниками з Інституту дослідження тоталітарного режиму СРСР у грудні 2011 р. Протягом години поетеса українською мовою відповідала на питання, що звучали чеською.

Звичайно, на цьому зупинятися не можна. Завданням честі має стати довершення запланованих заходів, як-от: установити меморіальну дошку в Мукачеві на будинку, де майже 20 років мешкала Софія Малильо; спорудити пам’ятник біля школи у Верхніх Воротах; добитися державного фінансування й перевидати 6 збірок її поезії та підготовлені тематичні брошури; продовжити збір матеріалів до книги пам’яті С. Малильо; завершити облаштування «Софіїного двору» в Мукачеві, який з ініціативи Валинтини Щербини створили 2016 р – мерія міста щороку виділяє ґрантові кошти на цей проєкт.

Багатогранна спадщина С. Малильо має стати предметом глибокого наукового дослідження – і в цьому насамперед можуть допомогти літературознавці й історики Ужгородського університету.

Автор висловлює щиру вдячність завідувачці кафедри словацької філології Наталії Петріці за переклад із чеської мови на українську брошури «Одіссея «забутої громадянки» Софії Малильо».

Залізо куй, допоки ще гаряче,
Бо як остигне, – не старайсь дарма.
Жива душа, допоки у ній плаче
Усе, для чого захисту нема.

Якщо тобі не шкода худобини,
Що мучиться, довірлива й німа,
Це значить, що душа твоя вже гине:
Її байдужості заполонила тьма.

Коли не прагнеш ти отої пісні,
В якій цвітуть дідів твоїх чуття,
То знай: якісь-то демони зловісні
У тебе викрали ядро буття.

Коли тобі байдужі муки мови,
Котру тобі історія дала,
То знай, що зрушились життя основи,
Хтось поглумився з твого джерела.

Якщо себе ти не питав ніколи,
Звідкіль прийшов, куди іде твій рід, –
Вузькі душі твоєї видноколи,
Трагічно вбогий духу небозвід.

Питай себе й собі за нагороду,
Безсмертя запорукою в віках,
Візьми наймення чесне свого роду,
Бо ми без нього безіменний прах.

І злине дух твій на нові висоти,
Тобі відкриється безмежна далина.
Питай себе і твердо відай, хто ти,–
В цім ключ до гідності, безсмертя таїна.
20/III-1990.

Дослідник кримінальної справи і творчості Софії Малильо
Володимир Матейко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.