Олена Рудловчак повертається додому

Виконуючи волю Олени Рудловчак (1919–2007) – видатної україністки Словаччини, почесного доктора Ужгородського університету, – донька дослідниці Марія Дуфкова й академік Микола Мушинка передали Ужгородському університетові бібліотеку, архів і деякі особисті речі дослідниці. На філологічному факультеті УжНУ буде створена кімната-музей О. Рудловчак, де фонди стануть доступними для всіх науковців і студентів. Найцінніші речі будуть виставлені в експозиції.

З ініціативи Наталії Ребрик, проректора Закарпатського художнього інституту, частим гостем якого є академік Мушинка, дизайн кімнати розроблять студенти ЗХІ в розрізі тем дипломних робіт. Як випускниця філологічного факультету, Наталя Йосипівна вболівала за те, аби бібліотека пані Рудловчак «жила» там, де вона якнайкраще слугуватиме провадженню фахових наукових досліджень, зокрема з карпатики.

Нині подружжя Мушинків перебуває на Закарпатті, беручи участь у Міжнародній науково-практичній  конференції, присвяченій 200-річчю з дня смерті Івана Югасевича – визначного українського переписувача книг, мініатюриста, фольклориста, поета та громадсько-релігійного діяча. Форум зініціював Закарпатський художній інститут.

Ще одним приводом приїхати на Закарпаття для Миколи Івановича та його дружини пані Маґди стала запланована з ректором університету Володимиром Смоланкою зустріч, у ході якої мали бути обговорені деталі створення кімнати-музею Олени Рудловчак.

Навесні 2003 року Олександр Гаврош робив інтерв’ю з 84-річною Оленою Михайлівною, розпитуючи про учнів, послідовників, плани та мрії… Пані Олена розповідала:

«У мене страшна проблема з архівом. Маю дуже цінні матеріали, багато мікрофільмів, які я робила в Москві, у Будапешті. І не знаю, кому це все передати. <…> На жаль, нині в Пряшеві нема дослідника-карпатознавця, який би міг продовжити цю справу. <…> Уже всі зробилися професорами. А коли людина стає професором, вона вже не цікавиться дослідженнями. <…> Десь у глибині душі мрію, що дещо можна було б передати до Ужгорода. <…> У моєму віці вже не мріють. (Сміється) Інколи мрію про те, що ще коли-небудь потраплю до Мукачева. А якщо серйозно, то хочеться закінчити роботу над Духновичем. Це мрія мого життя. <…> Потім треба привести до порядку архів. При цьому багато речей можна винести ще на світло. Але це вже, напевно, вдасться зробити тільки на Закарпатті».

По смерті Олени Михайлівни відповідальним за її бібліотеку та архів залишився Микола Іванович Мушинка – молодший колега, вірний соратник та однодумець. Нині професор, доктор філологічних наук, закордонний член НАН України, голова Асоціації україністів Словаччини.

У видавництві «Ґражда», очолюваному Іваном Ребриком, планують видати 4-й том зібраних творів Олександра Духновича, тобто фактично завершити те, що було справою життя Олени Михайлівни. Наразі опрацьовують архівні матеріали пані Олени.

Бібліотека та архів Олени Рудловчак перевезені до Ужгорода завдяки підтримці й величезним старанням в.о. проректора УжНУ Федора Шандора. Кропітку працю над опрацюванням фонду, його описом, систематизацією та створенням електронного каталогу провадять працівники Наукової бібліотеки вишу під керівництвом її директорки Марії Медведь.

Нині є всі підстави сподіватися, що неоціненне духовне багатство, яке залишила в спадок рідному краю його Велика Донька, вже дуже скоро вдоступниться якнайширшому колу зацікавлених.