Про Боснію і Герцеґовину без штампів та прикрас говорили у рамках проєкту «Дипломатичний фронт»
Студенти та викладачі ФІМВ зустрілися з Надзвичайним і Повноважним Послом України Володимиром Бачинським
Представив гостя й модерував зустріч професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій ФІМВ Ігор Тодоров.
Для більшості українців Боснія та Герцеґовина залишається «колишньою Югославією», асоціюється із «човниковим бізнесом» та війною 90-х років. Проте за цією ширмою ховається унікальна державна конструкція. Так склалося, що впродовж усіх років незалежності України у нас не було тут дипломатичного представництва. Тож пан Володимир Бачинський – перший резидентний посол, який перебуває постійно в Сараєво. Пояснює: «Із початку повномасштабної війни, як ви знаєте, кожен голос в кожній міжнародній організації на підтримку України є важливим. І фактично це зараз є нашим найважливішим завданням – забезпечення підтримки України у війні проти росії. За своїми економічними можливостями, зрозуміло, Боснія не має таких спроможностей, як, наприклад, західноєвропейські країни. Але підтримку ми відчуваємо і на рівні урядових структур, і на рівні звичайних громадян».
Далі гість розповів більше про країну, її історію та культурну специфіку.
Країна трьох народів, двох адміністрацій і безголосого гімну
«Близько 400 років тут жили турки, що дуже сильно відбилося на укладі життя, культурі, традиціях і релігії. Майже всі боснійці, які були слов’янами, перейшли в іслам. Зараз у багатьох містах абсолютна домінація мечетей, а країна живе за ісламським календарем. Боснія на сьогодні залишається найбільшою ісламською чи мусульманською державою в Європі», – вводить у культурний контекст Володимир Бачинський.
Серйозні проблеми тут почалися після розпаду Югославії. Як наслідок – жорстока війна, геноцид місцевого населення і в підсумку підписання Дейтонської мирної угоди. Тож сьогодні, згідно Угоді, це одна країна, поділена на дві частини: Республіку Сербську (де компактно проживають серби) та Федерацію Боснії і Герцеґовини (де разом живуть боснійці та хорвати), а також нейтральний округ Брчко. Такий устрій породжує чимало парадоксів:
«В обох частинах є свої керівники місцевих органів влади, свій прем’єр-міністр і свій президент, – пояснює мовець. – У Боснії і Герцеґовині на 2 млн населення – 183 міністри різного рівня: від центрального до кантонального. Країною керують фактично три президенти, яких обирають від кожного народу. І вони очолюють президію по вісім місяців. Тобто 8 місяців головує один, 8 місяців наступний і ще 8 – третій. Це настільки складно! Бо якщо ви хочете щось вирішити з керівництвом держави, а не встигаєте за 8 місяців, то наступник уже може дивитися на це питання зовсім інакше. І вам доведеться все робити знову».
Вартою уваги є й символіка держави. Гроші тут мають однаковий номінал і спільну цінність, але випускаються у двох варіантах: із портретами різних видатних діячів залежно від етнічної приналежності. Прапор країни нейтральний (синій фон, жовтий трикутник, що символізує три народи, і зірки ЄС), а от національний гімн… не має слів. Політичні сили так і не змогли узгодити текст, який би влаштував і сербів, і хорватів, і боснійців.
Із розповіді гостя, вистачає й інших цікавинок щодо відмінностей між народами: боснійці – мусульмани, серби – православні, хорвати – католики, тож релігійні свята відзначають у різний час та з різними традиціями. Єдиного Дня незалежності теж немає: бо у боснійців свої герої, своя незалежність, в хорватів – своя, у сербів – своя. Якихось інших визначних дат, які би об’єднували всі три народи, теж немає.
Добре розуміють, що таке війна і що переживає український народ
Особливою частиною розповіді стала трагічна і водночас героїчна історія облоги Сараєва. Столиця Боснії перебувала в кільці ворожих військ 1425 днів, тобто майже 4 роки. Місто було без води, світла, опалення та навіть продовольства, а центральну вулицю називали алеєю снайперів.
«Є факт, який зараз активно розслідують. Сюди приїжджали громадяни інших країн на так зване сараєвське сафарі. За певні гроші, які вони платили сербським солдатам, вони відстрілювали людей на центральній вулиці Сараєва. Цим займалися і політики, і бізнесмени, до речі, приїжджали й росіяни. Через ці обстріли центру Сараєва за 4 роки загинуло 11 500 мирних мешканців, з них – 1600 дітей», – наводить свідчення Володимир Бачинський.
Аби поставляти продукти в заблоковане місто й евакуювати поранених, старих і дітей (а одного дня навіть президента країни просто в кріслі, бо той не міг ходити), в районі аеропорту місцеві мешканці та бійці таємно прокопали тунель між житловими будинками прямісінько під злітно-посадковою смугою аеропорту.
Тож Боснія і Герцеґовина добре розуміє сучасну Україну – приєдналася до санкційних пакетів ЄС, підтримує наші резолюції в міжнародних організаціях та увійшла до коаліції за повернення викрадених українських дітей. Крім того, країна охоче ділиться досвідом із розмінування та навіть направляла своїх фахівців в Україну для допомоги розмінування Бучі, Гостомеля та Ірпіня.
Пам’ять про війну тут ще живе у серцях людей, які знають про неї не з чуток, а з власного досвіду. Тож пан посол ділиться: «Коли я спілкуюся зі старшими людьми, вони завжди підтримують, кажуть: “Я знаю, що таке війна. Я знаю, що зараз переживає Україна та український народ”».
Українці на Балканах: від австро-угорських переселенців до сьогодення
Окремий пласт розмови стосувався української спільноти. У Боснії історично проживає близько 2,5 тисяч етнічних українців – нащадків переселенців із Галичини та Закарпаття, які приїхали сюди понад століття тому із тодішньої Австро-Угорської імперії. Тому спілкуються унікальним діалектом початку ХХ століття та зберігають любов до України, яку їхні пращури передали крізь покоління. Вони компактно мешкають на півночі країни, зберігають греко-католицьку віру, при церквах діють українські товариства, гуртки, діти вивчають українську мову, одягають вишиванки, організовують фестивалі.
«Люди старшого покоління, яким вже по 70-80 років, уявіть собі, вони ніколи не ступали на українську землю і про Україну лише чули, читали. Коли я з ними спілкуюся про Україну, на їхніх очах сльози. Батьки привили їм цю любов до нашої землі і старші чоловіки реально плачуть і кажуть, що через війну не впевнені, чи вдасться їм ще за їхнього життя потрапити на українську землю».
Із часу повномасштабної війни в Україні діаспора тут не надто збільшилася – всього 350 людей, які розкидані по різних регіонах країни.
«На відміну від багатьох розвинутих європейських держав, Боснія, на жаль, не може забезпечити такий широкий пакет підтримки
українських мігрантів. Фактично з допомоги – лише проживання у готелі і харчування. Ніяких виплат, медичного страхування, безкоштовної освіти або чогось подібного Боснія дати не може. Через це країна не є привабливою для наших біженців», – пояснює пан Володимир.
Також гість відзначив потенціал економічних та дипломатичних відносин:
«Товарообіг за підсумками 2025 року склав усього 32 млн доларів. Для України це ніщо. Але, з іншого боку, ринок Боснії – маленький, проте цікавий, сюди заходить наш агропромисловий сектор. У січні ми передали боснійській стороні текст угоди про зону вільної торгівлі. Підписання такого документа допоможе зняти 10% мито на українську продукцію і спростить шлях її постачання».
Наприкінці зустрічі студенти та слухачі поставили низку запитань про гібридний вплив росії на Балканах, діяльність проросійських сил, можливі ризики безпекової ескалації в регіоні, а також специфіку роботи українського дипломатичного корпусу та можливості проходження стажування в Міністерстві закордонних справ України.
Наступний захід проєкту «Дипломатичний фронт» Ігор Тодоров анонсував уже на початок листопада. Доєднатися до нього можуть всі охочі, незалежно від навчального закладу.
фото авторки