Ужгородські студенти й викладачі вчаться демократії!

Так само вільні у своїх діях працівники університету: можна збиратися для мирного вираження думок разом зі студентами, можна працювати над науковими статтями, навчально-методичними посібниками тощо. Журитися нічим: керівництво подбає, аби студенти вчасно отримали стипендію, працівники – зарплату. А в корпусах університету тепло! Треба би, мабуть, зауважити й визнати пророблене.

Отже, першого дня тижня на площу Театральну вийшло кілька тисяч студентів, викладачів і небайдужих містян. Ходили й до ректорату. Спілкувалися з керівництвом вишу. Вимагали оголосити саме страйк. Але ж, оголосивши страйк, ректор вчинив би некоректно щодо тих, хто не хоче страйкувати, а таких в університеті тисячі.

Другого дня страйкарі, виконавши гімн України разом з «Кантусом», рушили колоною через усе місто. По дорозі до них долучалися студенти комерційного технікуму, Закарпатського художнього інституту, культосвітнього училища, коледжу мистецтв і навіть музичного училища. Разом відчували себе спільнотою. Вчилися нарешті шанувати свій прапор, свій гімн, та й слово «Україна» в принципі. Не було напівфальшивого прикладання рук до грудей, коли виконувався Гімн, але старші починали знімати головні убори, а менші, дивлячись на них, робили те саме…

Учора студенти створили «живий коридор совісті», вишикувавшись у шеренги перед входом до адмінбудівлі. У руках тримали світлини побитих на Майдані людей і пошепки скандували: «Ставайте поруч із нами». До мовчазної акції долучилися понад дві сотні студентів. Гасло промовляли пошепки і безперервно. Вхід до адміністрації не заблокували, але й повз коридор нікого не пустили.

Потім знову зібралися на Театральній. Поряд із студентами їхні викладачі. Говорили й зі сцени. Казали про те, що засвоювати теорію на практиці не завжди легко, але треба. І кожен має починати з себе. Так ми хоча б частково відмовимося від просторікування, натомість здобудемо певний досвід демократії, бо ж тільки такими можемо себе бачити у Європі. В Україні ж поки що думають, що Угоду можна парафувати, але підписувати зовсім не обов’язково. Далеко не всі готові до європейських стандартів. Ні ті, що не підписали, ні ті, що зараз сидять по кутках і вичікують. Маємо це визнати.

У боротьбі за майбутнє країни об’єдналися всі студентські громадські організації та активісти міста. Так, щойно повернувшись з київського Євромайдану, голова студентської профспілки УжНУ Андріана Завадяк та голова Студентської ради області Іван Полюжин активно долучилися до організаційної роботи в Ужгороді.

Сьогодні планують провести Народне закарпатське віче. Зібрання відбудеться о 14 год на площі Театральній. Не будьте байдужими! Долучайтеся! – закликають активісти.

Важко спрогнозувати, що буде сьогодні, завтра чи післязавтра. Але так видається, що багато важливіші події відбуваються зараз на вулицях міст і сіл, аніж в адмінбудівлях. Формується громадянське суспільство. Гартуються майбутні лідери. Бо ж більшість тих, хто би хотів такими називатися, викликають у нас не більше, ніж іронічну чи саркастичну усмішку.

Йдемо! Мойсеїв народ ішов довго, але дійшов! Очолюваний уже молодим вождем, народженим і вихованим по дорозі.

А ще можна брати до рук Хвильового і читати, читати, читати… Бо всі ті образи просто перед очима: ось роздвоєний «Я», ось Андрюша, який мечеться у різні боки і зрештою звикає до крові й насильства, ось доктор Тагабат, що насолоджується владою, а скільки ж дегенератів… Низький лоб, приплюснутий ніс, скляні очі… Хай Бог милує.

Йдемо далі…