Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»

З життєвої філософії одного із засновників юридичної освіти на Закарпатті

0 3 298
Доцент кафедри теорії та історії держави і права, педагог у кількох поколіннях, історик та юрист за освітою, філософ за світоглядом – Володимир Галас цього літа відсвяткував 60 славних літ, майже 40 із яких віддав УжНУ. Спочатку був студентом історичного факультету, відтак аспірантом, тоді стояв біля витоків юридичної освіти на Закарпатті. Добре знайомий з політикою через свого батька, зблизька спостерігаючи за перипетіями проголошення незалежності, він мав всі шанси проявити себе і в цій галузі, але обрав науку, чому неабияк посприяв покійний нині ректор Володимир Сливка.

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»Під час інтерв’ю Володимир Галас зізнається, що компліментів не терпить і тостів на свою честь у день народження не чекав. Але після завершення нашої розмови, вже прощаючись, дуже просить переказати через інтерв’ю всім тим, хто його вітав у день народження, усім, кому він відповів і не встиг відповісти, – величезне «дякую!».

Знайомимо вас нині з ювіляром Володимиром Галасом дуже радо, бо йому є що розповісти у свої 60.

Про дитинство, вплив відомих дядьків і батьківський авторитет

  • Які постаті чи події найбільше вплинули на вас у дитинстві? Де воно проминало?

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»– Дві сім’ї вплинули на формування мене як особистості. По материнській лінії це родина Цібере, точніше Павло Цібере – міністр у Кабінеті міністрів Бенеша в екзилі під час Другої світової війни. Це мій дядько. Він найбільше вплинув на мій світогляд, вибір професії, і значна частина його бібліотеки, філософських книг, перейшла до мене.

Двоюрідний брат мого батька – мій другий дядько, був відомим юристом, обласним суддею – Юрій Мартин. Тому на вибір моєї другої професії, юридичної, вплинув саме він.

Майже ніякого контролю з боку батьків під час мого навчання у школі не було. Пригадую один епізод, пов’язаний із ними. Оскільки математика давалася мені складно, мама одного разу поскаржилася татові. Тоді батько суворо запитав: «Що там у тебе? Як ти там?» Мама пояснила, в чому причина, а він тоді знову запитав: «В якому ти класі?» ☺.

Батько переймався державними справами, господарськими, був депутатом першого скликання Верховної Ради. Він дуже часто переїжджав з місця на місце. Тому я змінив три школи у свої учнівські роки: Чорнопотіцьку, Загатянську, Іршавську. Таке кочове життя вплинуло, звичайно, на моє формування. Рідним вважаю місце, де народився мій батько і де жили мої улюблені дідусь і бабуся – село Греблю Іршавського району. Там пройшло моє дитинство, особливо під час канікул.
Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»

  • То батьки були суворими?

– Навпаки, дуже лагідними. Я за все життя наговорив з батьком, може, 3–4 години. Але мені достатньо було його прикладу, одного погляду. У різних життєвих ситуаціях я думав, як би вчинив він. Батьки були й залишаються для мене найбільшим авторитетом – як мамочка, так і татко.

  • Розкажіть трохи про дядька – Павла Цібере.

– Після повернення на Закарпаття він був інтернований, оскільки перебував в уряді Бенеша. Жив у Мукачеві, працював у школі. Із 1975 року, коли я вступив до університету на історичний факультет, мій процес формування тривав під його опікою. Він прищепив мені любов до міжнародного права, філософії. Пізніше, звичайно, мали вплив уже й викладачі історичного факультету: професори Іван Гранчак, Василь Худанич, Василь Пальок, Михайло Тиводар та інші. Під їхнім впливом я формувався як педагог, а потім і науковець, хоч уважаю, що бути науковцем й одночасно займатися педагогічною діяльністю досить складно. Це різне. Тому людина реалізовується або в одному, або в іншому. Моє найкраще середовище – це студенти.

Бурхливі 90-ті та життєва порада ректора Сливки

  • Батько хотів, аби ви займалися політикою?

– На щастя, не хотів. Він займався серйозною політикою, і завдяки йому я був знайомий з багатьма відомими людьми кінця 80-х –початку 90-х років. Пам’ятаю епізоди з цього періоду, оскільки саме проходив курси підвищення кваліфікації в Києві і жив у батька в готелі «Україна», де якраз тривали дискусії напередодні проголошення незалежності. Туди заходив Драч, Лук’яненко, Чорновіл, інші лідери демократичного руху, а також комуністичного, так звана «Група 239». Я чув, яке це було спілкування. Скажу вам так: уперше побачив, що люди, які відчувають відповідальність за державу, окремий регіон, надають перевагу цілому, а не частині. Дуже жорсткі були дебати, але в кінцевому результаті, коли йшлося про інтереси цілого, тобто держави, ці люди знаходили спільну мову. Мене, з одного боку, це здивувало, а з іншого – порадувало. Коли згадую, як це відбувалося, і дивлюся на сучасні події, то думаю, що лідерів такого масштабу, як у ті часи, тепер, на превеликий жаль, немає. Тому, спостерігаючи за такими процесами в демократичному суспільстві, а потім беручи участь у виборах нашого першого губернатора – Сергія Устича і певний час перебуваючи у його команді радником, я для себе вирішив, що в політичних справах участі не братиму.

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»Був такий період у житті, коли постало питання: чи переходити в політичну роботу, чи ні. І важливу роль у моєму рішенні відіграв покійний Володимир Сливка – один із найповажніших для мене ректорів. Я звернувся до нього по пораду, коли мені запропонували місце заступника в обласній державній адміністрації. Він мене вислухав і каже: «Мені ся видить, що се не твоє. Ліпше буде, якщо ти поможеш нам у формуванні юридичного факультету». З того моменту я зосередився на цій роботі і більше не залишав її.

До 1991 року працював на кафедрах суспільних наук, а з моменту розмови з Володимиром Юлійовичем, з формування юридичного факультету, здобував другу освіту і працював на кафедрі теорії та історії держави і права.

Коло наукових інтересів: філософія, право, історія, політологія

  • Які кумедні історії пригадуєте зі студентського життя?

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»– Один іспит, якого я страшенно боявся, – в Івана Гранчака, котрий читав історію південних і західних слов’ян. Переді мною відповідали однокурсники, яких він уважно вислуховував, а потім тихо, доброзичливо підіймав окуляри і помахуючи ними, казав: «З першого питання ви майже нічого не сказали, з другого дещо знали, а в третьому орієнтувалися. У вас два варіанти – або незадовільно, або задовільно». І це відповідала одна з найкращих студенток. Після неї іспит складав я. Вже не пригадую, як відповідав, знаю лише, що це було протягом 10–12 хвилин. Іван Михайлович ставив запитання, я відповідав на них. Мені він нічого не сказав, записав оцінку в залікову, і я вийшов з аудиторії. Друзі запитують: «Ну як?» – «Думаю, що 2», – відповів. Одразу й не подивився у залікову книжку. А коли розгорнув її, побачив відмінну оцінку. Це було на четвертому курсі, а на п’ятому професор запропонував мені вступати до аспірантури.

Пригадую також, що футбол одного разу завадив мені скласти іспит на добру оцінку. Я грав в університетській команді, зазнав травми під час гри і не встиг підготуватися до іспиту, бо випав з навчального процесу на певний час. Екзамен приймав Михайло Тиводар. Коли він почув причину, чому я не з’являвся на заняття, підвищив мені оцінку – у підсумку я дістав четвірку.

Ідеологічні позиції Михайла Петровича відрізнялися від моїх. І коли в 90-х роках я брав участь у політичній роботі й дуже часто на сторінках обласних газет, українських, закордонних ми висловлювали позиції щодо тих процесів, які тривали в Україні, він завжди був моїм найкращим опонентом, згодом допоміг мені в коригуванні поглядів. Він відстоював націонал-демократичну лінію, але водночас хвилювався за свого учня, мав тверду позицію і при цьому поважав мої погляди.

  • Чому випускник історичного факультету зосередився на філософії?

– З третього курсу я співпрацював з кафедрою філософії і в доцента Голдовського писав студентський реферат. За цю роботу дістав першу всесоюзну премію з філософії. Відтоді я більше займався філософією, ніж історією.

  • Ваші колеги, які були й вашими студентами, розповіли, що предмети, які викладаєте, – одні з найскладніших на юридичному факультеті, і водночас лекції дуже цікаві. У чому секрет?

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»– Перед зустріччю з вами я хотів порахувати кількість предметів, які викладав, і заплутався ☺. Це буде близько 15 дисциплін. Думаю, неправда, що мої лекції цікаві. Колеги, очевидно, роблять мені комплімент. Я не люблю, компліментів, і не люблю, коли виголошують тостів на мою честь. А якщо серйозно, то моєю улюбленою дисципліною була історія дипломатії, яку з легкої руки професора Болдижара – завідувача нашої кафедри – і ректора Сливки я читав упродовж 4–5 років. Перейшовши на юридичний факультет, обрав для себе близькі дисципліни, які доти не читалися в радянських вишах. Це була філософія права, історія філософії права, історія політичних і правових вчень. Підручники з філософії права я дістав у своїх друзів з Чехії, Словаччини, а також класику російських філософів права кінця ХІХ – початку ХХ століття, й засів за розробку курсів філософії права. А коли наш перший випуск дійшов до 5 курсу, спробував її читати. З того часу займаюся цією дисципліною. Вона нова, і навіть сьогодні читається не в усіх вишах. Дуже цікавий для мене предмет, бо в ньому знайшов можливість поєднати все, що здобуто з погляду історичної освіти, політології, соціології, класичного права, класичної теорії права і класичної філософії. Це така інтегральна дисципліна. Хочу сказати, що дуже слабко розбираюся у ній. Майже щороку переписую лекції. Дуже хотів би підготувати посібник, але сталася невелика трагедія: з мого комп’ютера два місяці тому мій майже готовий посібник вичистили. І вся робота за 5–7 років була втрачена. Тепер треба знову розпочинати спочатку, сподіваюся, що встигну це зробити.

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»Ще одна дисципліна, яку ми читали спільно з доцентом Хоменком, – курс філософії історії, який спільно і розробили. Я читав його один рік на історичному факультеті. А потім його читав Олександр Васильович.

Тому філософія, право, історія, політологія – це коло інтересів, якими займаюся.

Є небезпека втрати традицій, бо бажання все змінювати дуже велике, але є речі, яких змінювати не варто

  • Скільки років працюєте в університеті?

– У трудовій книжці у мене записано 1975 рік – вступ на історичний факультет, який я закінчив у 1980 році. З листопада того року – аспірантура, а потім робота. І так донині. Був ще невеликий період служби в армії після військової кафедри, і з кінця вересня до початку листопада – робота вчителем історії в Іршавській школі №1. Це був період, коли я складав іспити до аспірантури, а після зарахування і донині маю тільки одне місце роботи – УжНУ.

  • Після стількох років роботи у виші чи можете описати, яким повинен бути класичний університет?

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»– По-стариківськи бурчу, згадуючи старі часи й порівнюючи рівень підготовки студентів, викладачів. Але це вік дається взнаки і ностальгія за тим, що було. Я завжди дивився на своїх викладачів як на щось божественне, особливо на тих, яких ми любили. І дистанція з ними залишилася досі. Одного разу мій науковий керівник професор Худанич сказав мені: «Якби ти слухав викладачів, які мені читали лекції у Празі, Відні, Будапешті, то знав би, що таке викладацький рівень». Під час довгого спілкування з ним я відчував, що коли він звертається на «Ви», то це означає, що я зробив щось неправильно. Веду до того, що професійний рівень тоді був трохи вищий, ніж тепер.

Як би мав розвиватися університет? – Треба перевернути піраміду. У нас в основі всього ректорат, деканати, кафедри, викладачі, а студенти – на останньому місці. Класичний університет має в основі піраміди студентів, а потім викладачів, кафедри, факультет, ректорат. Мене радують молоді викладачі, їхнє бажання досягти чогось. У нас на факультеті сьогодні більше кандидатів і докторів наук, ніж в інших відомих вишах України. Це прекрасно! Означає, що люди мають хороші амбіції. Буде ще краще, якщо вся ця підготовча робота буде спрямована те, чим має займатися університет – на студентів. І тут має величезне значення традиція. Для професорів Гранчака і Худанича це була традиція європейської школи і класичної російської. Для мене – це вони й інші мої вчителі. А через нас, моє покоління молоді викладачі знайомляться з цими традиціями. Якщо не буде традицій, мети, буде тяжко втриматися університетові. Має бути зв’язок поколінь – це те, що найбільше цінував Конфуцій. Якщо не буде цього, то нація безперспективна. У нас молода держава, недосвідчена, робить багато помилок. Наша еліта, інтелігенція несформована, і не могла бути сформована, бо такий час переживає держава. Є небезпека втрати традицій, бо бажання все змінювати дуже велике, але є такі речі, які не варто змінювати.

  • Сьогодні нерідко дискутують про значну кількість юристів, економістів у країні. Яка ваша думка про майбутнє юридичної освіти як викладача профільного факультету?

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»– Для Закарпаття юридична наука нова, розвивається з періоду незалежності. Тому нам не загрожує перенасичення юристами. І надалі ця професія буде запитана. Перспективи вбачаю у тому, щоб готувати юристів-міжнародників, оскільки через своє географічне розміщення наші юристи могли би спеціалізуватися з чеського, словацького, румунського права, а для цього потрібні контакти з вишами цих держав. Дуже багато людей виїжджає за кордон, захищати їхні інтереси дуже важко, тому варто зробити акцент на випуск юристів з конкретних галузей права. У цьому я бачу перспективи.

  • Ким зі своїх учнів пишаєтеся?

– Нема таких учнів, за яких я би не хвилювався. Дуже багато з них називають мене вчителем. Я зазвичай жартую в таких випадках: «У моїй професії були помилки» – мовляв, це і є мої помилки ☺. Вони прекрасно розуміють мої жарти. Якщо щось я їм дав, то, звичайно, це тішить моє самолюбство, але найбільше мене тішить, що ті, хто називає мене своїм вчителем, вже пішли далеко. І я думаю, що серед них будуть відомі особистості.

  • Ви суворий викладач?

– Нестерпний. Тепер я більше займаюся лекціями, а моя колегиня Тереза Попович веде семінарські. На лекціях я, як правило, ліберал. Ніколи не перевіряю присутність. Але коли йдеться про підготовку до заліків, іспитів, я нехороший. Вимагаю, буду мучити, доки студент не продемонструє хоч мінімуму знань. І так достатньо у нас студентів, які не відповідають рівню. Як казав Сковорода: «І досить вас, стовпів неотесаних». Але молодь все одно прекрасна, хороших студентів небагато, їх ніколи не було багато, однак за ними наша перспектива.

«Думаю, що сам момент народження – уже щастя»

  • Чим відвертаєте увагу від роботи? Знаю, що й моржуєте взимку.

– Так, маю гріх у 2017-му році, бо з 365 днів добрий десяток пропустив. Але всі інші намагався бути в улюбленому Ужі. Якщо в гори йдемо, на природу, і якщо є якась водойма, то завжди плаваю в ній. Дуже люблю плавати. Влітку це кілометр-два, а взимку – хвилина-три-п’ять ☺.

  • Наскільки знаю, ваші доньки не пішли юридичним шляхом. Маєте надію на внуків, що вони продовжать вашу справу?

Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»– Мої доньки пішли моїм шляхом, бо вони педагоги. Моя мамочка була педагогом, мої предки теж, і я педагог у кількох поколіннях, доньки теж пішли педагогічним шляхом. Анастасія – англійський філолог, має другу юридичну освіту. Катериночка, коли вступала на журналістику, я думав, що то не її, але не став її зупиняти. З часом вона прийшла до філології, здобула другу освіту українського філолога. Може, повернеться ще до журналістики, не знаю. А сьогодні працює педагогом.

Двоє моїх босяків – так називаю своїх онуків – це Дядя Володя і Дядя Юра, пам’ятаєте, як у «Канікулах у Простоквашині» ☺. У старшого є наукова іскра. Головне – що він схожий на мене. Якщо буду здоровий, буду могти, спробую розвинути цю іскру. А щодо Дяді Юри, рано говорити. Сьогодні вони добре виконують свою роль онуків ☺.
Володимир Галас: «Для розвитку університету треба перевернути піраміду, аби її основою стали студенти»

  • У свої 60 оглядаєтеся назад? Є щось таке, за чим шкодуєте, чим найбільше пишаєтеся?

– Складно відповісти на це запитання. Оглядаюся часто, переосмислюю. Але однозначно відповісти ще не можу. Не оцінив наразі той пройдений шлях.

  • Почуваєтеся щасливим? Знаєте, у чому щастя?

– Хочете, щоб я відповів на запитання, на яке не спромоглося відповісти людство? Воно з категорії філософських і водночас особистих. Думаю, що сам момент народження – уже щастя. Те, що є сім’я, дочки, онуки, – це щастя. Те, що в моєму житті була Катерина Степанівна, є друзі – це теж щастя. Сьогоднішня розмова з вами – теж маленька частинка щастя. І взагалі – я щасливий чоловік.

Розмовляла Наталія Толочко,
фото Роберта Паппа
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.