Марина Когут: «Хочеться повернути українцям гордість за свою історію, викорінивши її сприйняття як історію “тяжкої боротьби і поневолення з проблисками перемог”»

• Що надихнуло створити подкаст про історію? Як виникла ідея поєднати викладацьку діяльність із радіо?

– Насправді я прихильниця живого спілкування, тому тепер проводжу й офлайн-заходи на історичні теми. Але саме в форматі радіоефірів подкаст виник майже випадково. Мій друг і за сумісництвом радіоведучий на «ЄденРадіо» Роман Мартинюк запросив мене на один із ефірів просто поговорити про історію (він знає, як я люблю цю тему). Те, що цей ефір матиме формат подкасту, стало сюрпризом для нас обох. Але сама ідея зробити історію цікавою для загалу для мене не нова. Я майже 10 років веду семінари саме з історії держави і права України. І з часом почала усвідомлювати, як викривлено нам пропонували її вивчати, акцентуючи увагу на боротьбі і стражданнях, роблячи з нас щось другосортне. А мені хочеться повернути українцям гордість за свою історію, викорінивши її сприйняття як історію «тяжкої боротьби і поневолення з проблисками перемог».

• Про які теми найбільше любите говорити у своєму подкасті? Може, є улюблені історичні епохи чи події?

– Варто зауважити, що мої дослідження стосуються саме розвитку держави і права, адже за освітою я юристка і викладаю на юридичному факультеті. Як на мене, цей напрям суперважливий. На моє переконання, в історії України були проявлені найкращі варіанти побудови всіх базових державних і правових інститутів (але в різні періоди). Нам треба їх дослідити й застосувати!

Тому окремі теми для розмови я не виділяю: все залежить від ситуації, запиту аудиторії, актуальності подій. Але улюбленою для мене є історія України до кінця Х століття (для розуміння, це історія ДО хрещення Русі). Чому саме цей відрізок? Бо він несправедливо змазаний і загублений для нас. Історія України (її державності) може законно починатися з V тисячоліття до нашої ери (більш буде зрозумілим як Трипільський період). Але натомість, якщо запитати пересічного українця, котрий не цікавиться історією, що він пам’ятає про дохристиянський період, то відповіддю буде щось на кшталт «та були кочові племена, які набігали на ці землі, щось там скіфи, сармати робити, нічого особливого». І це не дивно, бо так і розповідали в школі, так пишуть у підручниках. Враження, що наша історія почалася з Володимира Великого. Хоча я стверджую, що саме він почав руйнувати нас. Тому ранній період нашої історії досліджую з особливою любов’ю.

• Як робота на кафедрі поєднується з радіо? Черпаєте ідеї для епізодів із лекцій чи досліджень?

– Гм, дякую за запитання, ніколи не думала в цьому напрямку. Мабуть, для мене ефір на радіо – це свого роду лекційне заняття. Студенти не дадуть збрехати, я не люблю проводити лекції у формі монологу, навпаки, запрошую їх до дискусії. Те саме відбувається на радіо. У мене є постійний співрозмовник, але готова давати і відповіді на запитання, якщо такі надходять в ході ефіру. А от щодо ідей до епізодів, то я їх черпаю не так із досліджень, як від студентів. Мої студенти – це щось неймовірне в сенсі нестандартного мислення. Серйозно, якщо хочете подивитись на ситуацію під новим кутом, ідіть в аудиторію й запитайте думку студентів. Особливо першокурсників. Вони ще не піддалися змінам вищої освіти і максимально відкриті в своїх роздумах. Насправді найважливіші питання як для досліджень, так і для ефірів я завжди діставала від молоді. Навіть сама ідея дослідження прийшла в питанні одного студента, котрий на семінарі ніяк не міг розібратися зі змінами в державному устрої епохи козаків. Він запитав «А чому історія України така нелогічна?». Мене ніби струмом ударило, бо це ж було майже екзистенційне питання для викладача історії ☺. Я ті історичні події вже знала напам’ять і не могла побачити, що найбільш логічна галузь (я про історію) у форматі нашої країни просто переповнена нелогічними проявами. З цього і почався мій шлях дослідника.

• Легко поєднувати радіоефіри з викладацькою діяльністю?

– Легко. Це просто різні прояви однієї справи – донесення знань. Мені подобається, що це виходить за рамки класичних занять.

• А який формат подання інформації? Як адаптуєте історичні теми для різної аудиторії?

– Використовую відкриті питання. Наш мозок налаштований так, що коли йому дають щось готове (розжоване), то він це сприймає дуже поверхово, бо йому не треба включатися в роботу. Оце ідеальне пояснення приказки «в одне вухо ввійшло, з іншого вийшло». А от коли питання відкрите, потрібно докласти зусиль і задуматися. Я даю пояснення, наводжу факти, але залишаю можливість самостійно знайти відповіді.

А щодо адаптації, то все ситуативно. За 10 років викладання я непогано прокачала скіли роботи з різними аудиторіями. Це відбувається вже автоматично, зчитую аудиторію і в ході роботи починаю розуміти, які приклади наводити, на чому акцентувати. Одна і та ж тема може звучати супер по-різному навіть у різних групах одного курсу, не те що для різних вікових категорій. А ще жарти☺. Люди люблять сміятися☺.

• Були якісь цікаві або несподівані моменти під час запису епізодів? Можливо, фідбек від слухачів, який вас здивував?

– О, запис епізодів – це завжди лотерея. Я вже навіть не готую детального плану, лише ключові тези, які точно хочу озвучити. Тому що в ході розмови ми можемо перейти від гунів до концерту «МУР» в Ужгороді і при цьому тримати загальну логіку випуску). Щодо фідбеків, то мене радше дивує, як багато українці не знають про Україну (в її історичній складовій зокрема). Коли люди пишуть «вау, це змінює моє сприйняття себе як українця» або «чому нам це не розповідали в школі» я відчуваю, що ТАК, я роблю дуже потрібну роботу.

• Як вибираєте теми для випусків? Це завжди ваше рішення, чи враховуєте побажання слухачів?

– По-різному. Перші випуски були моїм вибором, далі – це поєднання того, про що хочу говорити, й запиту аудиторії. Я відкрита до пропозицій, і якщо є щось, про що дуже хочеться почути від мене, – лише скажіть.

• А чи є в подкасті місце для обговорення сучасних подій через призму історії? Як пов’язуєте минуле із сьогоденням?

– Однозначно! Ми там, де ми є, тому що ми ті, хто ми є. І ми стали ними саме через історію! Всю історію: і з зарядом «+», і з зарядом «–». Історія – це про плинність часу, вона безперервна і циклічна. Жити відірваними від неї… ну, власне, саме так українці й жили останні майже 100 років (це в мінімальному варіанті). Результати бачимо сьогодні.

• Маєте особистий улюблений епізод або тему, якою найбільше пишаєтеся?

– Десь рік тому я б сказала, що мій улюблений період – це період гунів (одразу уточнюю, гунів – праукраїнців, на чолі з Богданом Гатилою (Аттілою), яких нам легким помахом з-за поребрика перетворили на кочівників-азійців). Але після моєї лекції про період Трипільської археологічної культури (держава Аратта (не та, що місто-держава у Вірменії, а цивілізація на теренах України)), я не готова вибрати фаворита.

• Якби ви могли запросити на запис будь-яку історичну особистість, кого б обрали? Які запитання поставили б?

– Це складне питання. Думаю, це була б ціла серія подкастів, бо я б хотіла поспілкуватися з представником кожного етапу творення нас як українців. Навіть не називатиму імен, бо в мене відчуття, що якщо когось забуду, то образяться ☺. А питання…  гм, у кожному з періодів розвитку України (хоч як би її в той час називали) було своє «ВАУ». Я серйозно: ми стільки потужних державо- і правотворчих речей мали в своїй історії, що це заслуговує оплесків. Тому до кожної особистості я б зверталася із питанням, як дійти до таких висот сьогодні. Це буде свого роду пазл: обираєш найцінніше в історії, збираєш разом і отримуєш сучасну успішну Україну.

• Що порадите молодим людям, які хочуть популяризувати науку, зокрема історію, у нових форматах, як-от подкасти чи блоги?

– Робити це! Все просто 1. Нема якогось секрету чи єдино правильного способу. Я бачу крутих блогерів, які популяризують науку на різних платформах в абсолютно різних форматах, і на кожен з них є свій слухач/глядач/споживач.

Страшно? От і супер! Значить тоді однозначно варто робити це! Бо там, де страшно, – там зростання і розвиток!

А ще – не зневірюйтеся після першої спроби! Коли дитина вчиться ходити, вона часто падає на попу (і не лише), але ж вона не опускає рук, а працює доти, доки не починає впевнено йти. Чому? Бо вона цього щиро хоче! От і моя порада така! Робіть те, що щиро хочете, і ви «навчитеся ходити»☺.

• А ще ви театралка 😊. Яку роль виконуєте в театрі? Маєте улюблений жанр або тип вистави? Такж цікаво, як участь у театрі впливає на ваш стиль подання матеріалу в аудиторії чи у подкасті? Чи відчуваєте, що театральні навички допомагають вам привернути увагу слухачів і студентів?

– Театр – це моя душа. Колись він став моїм рятівним колом у трохи депресивний період життя. А тепер – це можливість повністю відпустити контроль і розслабитися. Основна моя роль – це актриса, але я пробувала себе і як режисерка, і як сценаристка, навіть на підзвучці була 😊.

Мені подобається живий театр, який відчуває глядача, а жанр і тип вистав – це вже додаткове. Хоча документальний театр, який ми практикували з волонтерами, – це зовсім інший вид театру, і він має свій шарм.

Театр навчив мене не боятися реакцій залу (аудиторії), ловити настрої (енергію) глядачів. Ну, і банально я стала краще володіти голосом і театральними «фокусами» заволодіння увагою. Повірте, воно працює, і до того ж – дуже добре.

• Чи було таке, що ваші студенти відвідували вистави з вашою участю? Як сприймаєте їхню підтримку?

– Було. І неодноразово. Це завжди дуже приємно! І я рада, що вони можуть бачити, що в кожного може бути безліч ролей у житті і ми не маємо обмежитися одним амплуа.

• А яка ваша улюблена роль у театрі? Чи є мрія зіграти якусь особливу?

– Улюбленої нема, бо люблю всі. Ролі, які я грала, що цікаво, дуже різні. Вони дозволяють мені знайомитися із різними гранями себе самої. Можливо, хотіла б іще зіграти антагоніста, бо поки я або головна героїня або та, хто допомагає героям. Тому це був би цікавий виклик для мене.

• Чи є у вас ідеї об’єднати театр і подкаст? Наприклад, створити історичні аудіодрами?

– До цього запитання такої ідеї не було, але тепер я задумалася ☺. Дякую!☺

• Як знаходите натхнення для різних творчих і професійних проектів?

– Натхнення – це щось несподіване. Тому я його не шукаю спеціально, але готова приймати завжди. Мене можуть надихнути батьки чи сестра, можуть студенти, може прочитана книга або розмова з подругами. Деколи щось приходить від сну чи рандомної фрази в Instagram. Думаю, тут головне – не ставити умов і очікувань, просто слухати себе й довіряти собі.

• Що спільного між історією, викладанням і театральною грою? Як вони вплітаються у ваше життя?

– Тут дуже гарно підходить фраза українського театрального генія Леся Курбаса: «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра». У цій фразі на місце слова «театр» можна також поставити слова «історія» або «викладання». Це взагалі, як на мене, девіз життя. Ми те, що ми думаємо/що ми робимо/ у що ми віримо/ що розповідаємо. Ми Творці. І саме в це я вкладаю сенс своєї діяльності. Всі ці сфери діяльності – це прояви мене, а я неподільна. І оце просвітництво через викладання, подкаст чи сцену театру – це спосіб розповісти людям про важливе, підсвітити їм цінне. Для того, щоб ми разом творили наше завтра. У мене є ця можливість – розповісти сьогодні про можливе завтра. І я її реалізовую у свій спосіб.

• Чи є у вас приклад зі сцени або з подкасту, який би ви назвали своїм найяскравішим досягненням?

– О, прикладів багато і різних, але розкажу про мій улюблений. Це приклад з викладання. Мої студенти дуже легко комунікують зі мною і спокійно висловлюють свої думки. Можливість бути собою – це основа, яку я закладаю й у викладання, і в подкасти, і в театрі. Тож на одному із занять ми активно обговорювали нашу історію, і я пояснювала, як багато залежить від нас, на прикладі історичних фактів. Ми багато дискутували, студенти активно працювали. Але завжди є 2–3, які не надто зацікавлені в розмові. У школі вчителі казали, що це «гальорка». Я працюю з усіма, але не нав’язую, тому деколи студенти не включаються в обговорення. Але саме такі найбільше дивують. Так-от: після пари до мене підійшов студент якраз із «гальорки» з фразою «Я зрозумів! Виявляється треба не ВЧИТИ історію, а ТВОРИТИ її! Але для цього її треба вчити!». Мені здається, що це квінтесенція всіх моїх наук ☺.

• Як себе бачите через 5 років: більше на радіо, на сцені чи в аудиторії? Чи в цих ролях одночасно?

– Все разом і, можливо, ще щось. Працюю над новим проєктом, який стане моїм поєднанням юриста й історика. Насправді це дуже цікавий формат, і я вже в передчутті його реалізації. Але хоч що саме б я робила через 5 років, це точно буде про «ділитися знаннями і досвідом». Я з сім’ї вчителів за покликанням у третьому поколінні (до того ж освітяни у мене з обох боків). Тому це справді моя сродна праця і це те, що робить мене щасливою. Єдине, в чому я дозволяю собі бути впевненою, – через 5 років я буду щасливою жінкою в нашій Україні, яка розбудовується після перемоги і пише наступну, процвітаючу главу своєї історії! Я вірю в таке своє майбутнє, бо саме його основи я закладаю сьогодні.