Багато читати, аналізувати й писати закликали молодь відділення журналістики тренери з Ужгорода та Німеччини

Проект є річним, впродовж його реалізації передбачено створення онлайн-платформи «MediaVista», організацію тренінгів, семінарів, майстер-класів, круглого столу, об’єднаних проблематикою міжетнічної комунікації, зокрема щодо забезпечення інформаційних потреб представників різних етносів Закарпаття, дотримання етичних норм, підвищення ефективності співпраці громадських організацій та ЗМІ тощо.

Перші заходи у рамках проекту відкривала доцент кафедри журналістики Галина Шаповалова, а підсумовував їх – завідувач кафедри, доктор наук із соціальних комунікацій, професор Юрій Бідзіля. Учасниками тренінгу і майстер-класів стали студенти відділення журналістики, викладачі профільної кафедри представники регіональних медіа.

Під час першого тренінгу студентів навчали Тетяна Вашаргелі – заслужена журналістка України, тележурналістка з 30-річним стажем; Клеменс Шолль (Німеччина) – тренер із 15-річним стажем, член Німецької асоціації журналістів, член журналістської мережі «n-ost»; Інго Петц (Німеччина) – журналіст-фрілансер, політичний аналітик і коментатор, автор кількох книжок; вважається одним із головних експертів щодо Білорусі у Німеччині, член правління Німецько-білоруського товариства.

Ми різні, але не чужі

На інформаційних потребах Закарпаття як поліетнічного, багатокультурного регіону зосередила увагу під час тренінгу заслужена журналістка України Тетяна Вашаргелі. Досвідчена телемедійниця не з розмов знає про міжетнічні взаємини, адже вона – корінна галичанка, одружена з корінним угорцем, упродовж багатьох років проживає на Закарпатті.

«Я родом з минулого століття, здобувала освіту ще тоді, коли не було свободи слова, коли навчали, що журналістика – ідеологічна професія. Тому я не вірю у свободу слова в країні, де триває війна. Держава має відповідати за інформацію, бо завдяки медіа у нас формується конкретний образ ворога. У СРСР держава дуже відповідально ставилася до інформаційної безпеки. У новинних телевізійних програмах було чітко визначено: не більше 30 % негативу, інше – позитив. Редакції нацменшин на закарпатському обласному телебаченні перекладали мовами спільнот українськомовний контент, важливий з огляду ідеології. Нині держава втратила можливість впливати на ситуацію в інформаційній сфері. Однак представники нацменшин потребують якісних новин з різних типів ЗМІ. Українські новини, можливо, їм не потрібні, але потрібні Україні. Людина більше довіряє тим, хто розмовляє з нею однією мовою, тому так важливо інформувати етноспільноти їхніми мовами», – розповіла Т. Вашаргелі.

Журналістка переконана: не враховувати інтереси етноспільнот, не бути зацікавленими в тому, щоб доносити їм потрібну інформацію, несправедливо. Так само несправедливо ігнорувати внутрішньо переміщених осіб, які теж є носіями інших культур і серед котрих є дуже багато хороших фахівців. Важливо усвідомлювати, що Україна – це не тільки нація, а й різні культури. У контексті цього важливою, на її погляд, є дисципліна «Міжкультурна комунікація», яку опановують студенти відділення журналістики під час навчання.

«Потрібно, щоб держава доносила до представників інших культур, національностей інформацію про їхню важливість. А ми з вами маємо толерантно ставитися до людей, які живуть поряд, усвідомлюючи, що ми різні, але не чужі. Ми живемо в одному інформаційному просторі, тому що більше буде інформації, то простіше буде жити», – підсумувала свій тренінг Тетяна Вашаргелі.

Якщо хочемо бути об’єктивними, маємо перебороти передусім власні упередження

Із майстер-класами про журналістські стандарти й мову ворожнечі у медіа до студентів відділення журналістики приїхали німецькі журналісти Інго Петц та Клеменс Шолль. Супроводжував їх і перекладав виступи з англійської мови старший експерт з питань комунікацій «Associatiion 4U» Іван Гайванович.

Інго Петц, який зосередив увагу на історії виникнення журналістських стандартів і їхньому застосуванню в сучасних медіа, є фрілансером відомих німецькомовних газет «Süddeutsche Zeitung», «Frankfurter Allgemeine Zeitung» та «Der Standard». Крім того, як політичний аналітик і коментатор, часто дописує у наукові журнали «Osteuropa» та «Internationale Politik». Є автором книжок «Kiwi Paradise», «Cucko Clocks in Baku», також публікує аналітику і вважається одним із головних експертів щодо Білорусі у Німеччині, організовує різноманітні дискусії з цієї тематики.

Інго влаштував для студентів екскурс в історію виникнення журналістських стандартів, ознайомив із внеском у розвиток ЗМІ Джозефа Пулітцера і Вільяма Герста, а також розповів про Волтера Ліппмана, якого вважають розробником журналістських стандартів.

«Якщо хочемо бути об’єктивними, маємо перебороти передусім власні упередження, – вважає Інго Петц. – Чимало людей послуговується Фейсбуком для отримання інформації, але соцмережа має низку алгоритмів, через які її користувач опиняється у своєрідній інформаційній бульбашці. Тільки після перегляду багатьох різних джерел інформації і користувача з’являється певна картинка тої чи тої ситуації. Аудиторія не завжди може ідентифікувати якісну журналістику, що є суттєвою проблемою. Чимало німців, як і українців, вважають традиційні медіа брехунами. Проблема в тому, що політики-популісти використовують такі суспільні настрої з власною метою. Наслідком цього є поляризація суспільства. Це великий виклик і проблема для демократії. Країні потрібні виборці, які визначаються на основі базованих на фактах матеріалах. Веду до того, що ми потребуємо медіаосвіти, аби люди, читаючи стрічку у Фейсбуці, розуміли, що той чи той пост не є журналістикою».

Правду треба повідомляти, хай якою вона є

Другий тренер з Німеччини – Клеменс Шолль – протягом тривалого часу був директором програми «Medien – Mittlerzwischenden Völkern» («Медіа – посередники між народами»). Нині співпрацює з Deutsche Presse-Agentur, є членом Німецької асоціації журналістів, журналістської мережі «n-ost», мета якої – сприяння кращому висвітленню в німецьких медіа подій у країнах Центральної та Східної Європи.

Розмову зі студентами відділення журналістики він розпочав із запитання «Що визначає норму в суспільстві?» Клеменс навів приклади досліджень з гендерної проблематики. Особливо зацікавило аудиторію дослідження, під час якого у громадян різних країн запитували, чи повинна у традиційній сім’ї дружина слухатися чоловіка? У Німеччині більшість людей відповіли би «ні», незалежно від інтерпретації питання. В Росії 41 % сказав «так», а в Україні – 46 % відповіли ствердно.

Німецький журналіст зауважив, що в його країні жінки так само недопредставлені в медіа, як і в нашій. На факультетах журналістики в Німеччині теж навчається більшість жінок, але керівні посади в ЗМІ обіймають переважно чоловіки. Він навів приклад зміни гендерного співвідношення у професії. До винайдення друкарської машинки секретарями були переважно чоловіки, і ця робота добре оплачувалася, а після появи пристрою вартість роботи почала знижуватися, тому в професію прийшло багато жінок. 20 років тому журналістика також була добре оплачувана, і в ній працювало чимало чоловіків, а нині вартість роботи зменшується, тому в професії побільшало жінок.

Після обговорення гендерної тематики тренер зосередив увагу на висвітленні інформації, яка загрожує національній безпеці. Одвічна дискусія полягає в тому, чи варто оприлюднювати для населення інформацію про важливі питання військової оборони, чи обмежувати журналіста у свободі в ім’я національної безпеки? В умовах військового конфлікту внутрішня цензура – важливий фактор, але в такій ситуації виникає й інше запитання: як довго маємо чекати з правдою?

Клеменс Шолль навів аргументи на користь того, що не варто замовчувати інформацію і пояснювати це піклуванням про національну безпеку, оскільки ворог не дурний, і шпигуни дізнаються про важливі події завчасно. Тому національною безпекою не можна прикриватися – варто повідомляти правду, хай якою вона є. Замовчування ж певних подій має результатом втрату довіри до медіа.

Наприкінці тренінгу студенти цікавилися в німецьких медійників початком їхньої журналістської діяльності, курйозними ситуаціями на роботі в редакціях, напрацюванням власного стилю. Клеменс Шолль відзначив, що важливим етапом його журналістського зростання було дворічне стажування у редакції газети, спостереження за роботою інших журналістів, і порадив студентам також використовувати такі можливості. Інго Петц зізнався, що розпочинав свою діяльність як літературний журналіст, завжди тяжів до великих за обсягом статей й аналізував роботу інших медійників. Тож порадив студентам багато читати, писати й намагатися оволодіти методикою аналізу тексту. Самого лише натхнення в журналістиці замало, оскільки вміння писати – це талант і водночас робота.

Завершили заходи спільним фото – на згадку про тренінг і майстер-класи в рамках проекту «Сприяння етнічній толерантності в Закарпатті шляхом запуску мультимедійної платформи».