Коли твій друг – …діабет

Люди з такими проблемами є й серед студентів нашого вишу. Ми розпитали Анастасію, яка навчається на медичному факультеті, про те, як вона уживається з хворобою.

• Анастасіє, розкажіть трішки про себе: де навчаєтеся, з якого віку у вас діабет?

– Мені 17. Навчаюся в УжНУ – на медичному факультеті. «Дружу» з діабетом І типу вже протягом шести років. Звісно, бувають певні конфлікти, у таких випадках вивчаю свого «товариша» глибше – і наші з ним непорозуміння потроху зникають.

• Трапляються проблеми з дотриманням вимушеного графіку й навчанням?

– В університеті такого ще не ставалося. У школі було якось інакше, а у виші побудувала досить гнучкий для нас з діабетом графік, за яким встигаємо і повчитися, і потренуватися, і поїсти, а найголовніше – поспати!

• А були, наприклад, стресові ситуації в навчанні, які призводили до стрибків рівня цукру? Чи вдавалося їх уникати?

– Я дуже емоційна людина, і, звичайно, виникають неконтрольовані ситуації. Але всього на світі не уникнеш. Цей стрес дозволяє мені і в карантинних умовах відчувати життя, а не існувати як амеба.

• Перенавантаження завданнями досить часте явище як у школах, так і у вишах. Як воно впливає на стан вашого здоров’я?

– Морально й фізично буваю втомленою майже щодня або в кінці кожного тижня. Через втому втрачаю апетит і бажання щось робити далі, хоч загалом на рівень цукру це майже не впливає. Важливо мати компенсатори. У вихідні, щоб відпочити, виходжу прогулятися – так трохи перемикаюся. Це допомагає!

• Рано чи пізно пандемія закінчиться. Як бачите свій ритм життя після карантину. Щось зміниться у ваших буднях?

– Мій ритм буде таким самим, як і був, може, навіть пожвавиться порівняно з часом перед пандемією. Підйом о 5:30–6:00, тренування, чай, о 7:00 вихід з дому. До 15 години навчання, далі додому – теж готуватися до наступних занять… Просто життя, думаю, стане трохи активнішим.

• Маєте якісь пільги під час навчання в університеті?

– Пільги спрацювали при вступі. У мене був непоганий рейтинговий бал, і завдяки грамотно оформленій пільзі показник зріс – я була зарахована на бюджет і отримую стипендію.

• Одногрупники знають про вашу недугу? Якось відреагували?

– Про мій діабет знають майже всі, зокрема й викладачі. Відреагували нормально, було кілька питань від зацікавлених – і все.

• Що б побажали, порадили людям з такою ж проблемою?

– По-перше, діабет – це зовсім не проблема. Ваша підшлункова – у ваших руках у прямому сенсі. Я бажаю таким людям, як я, сили, терпіння, особливо на початкових етапах, та й надалі. Більше вивчайте хворобу, шукайте достовірну інформацію. Знаходьте хорошого ендокринолога, щоб не «лікуватися» за рецептами минулого століття. Чим більше знаєте, тим менше людей зможе нав’язати вам дурниці! І дуже важливий момент: любіть себе і своє тіло. Займайтеся спортом, вчіться підраховувати свої коефіцієнти на їжу та інсулін – без цього діабет буде вами маніпулювати, а не дружити з вами. Насправді з діабетом можна абсолютно все! Гуляти, їсти, кохати, вчитися, радіти життю!