Гість розповідає, що він – весела людина (в чому сумнівів не лишилося ☺). Сідає писати лише тоді, коли перебуває в доброму гуморі. Працює й тепер над книгою, однак про неї розповідає мало. Ділиться такими роздумами: «Творчість – це справа людини, яка вміє себе вберегти від політики. Адже найчастіше сміємося з політиків, вишукуємо таке, над чим глузує весь світ. Це не є добре поле для засіву й для народження чогось. Треба би не втратити рівновагу й донести позитив до читача». А читачів, каже пан Чучка, все менше і менше: ніхто не хоче слухати і все більше людей ходить по вулицях у навушниках – щоб і суспільство довкола не було чутно.
Павло Павлович стає учасником акції вже вп’яте. Каже, що книгарня «Кобзар» – це місце, куди не заходять дурні. Однак зауважує невтішну тенденцію й згадує рік, коли половину приміщення книжкового магазину викупили. Яке майбутнє пророкує ініціативі? «Все залежить від двох чинників: активність книгарні та самих читачів. Можна акцію провести в корчмі чи при кафедрі літератури, можна вдома в якогось професора за чаєм. Імовірно, що змінити локацію було б і корисно, адже «Кобзарю» реклама не потрібна – він у нас один, і якщо засвербить купити книгу, то знаєш куди йти».
Пояснює гість і другий чинник. Купувати книгу тепер престижно. Та це як мати науковий ступінь, але не займатися наукою. «Я кандидат філологічних наук, але працюю не за спеціальністю. Хоча повністю використовую свій філологічний багаж знань. Література – це психологія людей, вона мені допомагає та створює широту сприйняття».
Питаємо про те, яким бачить образ сучасного читача, а саме – читача-студента. Ділиться свіжими враженнями. Вчора був у гостях у Мукачівському держуніверситеті, читав лекцію, розказував студентам про літературу й життя. Але помітив, що молодих людей не цікавило, бізнесмен він чи науковець; їм потрібно було бачити психологічний портрет, тоді б порівнювали сприйняття світу письменником з власним, а вже далі – із досягненнями гостя. «Молодь любить колоти дрова, бо одразу бачить результат. Тривалий процес та режим очікування їх не приваблює».
На зустріч із читачами пан Чучка прихопив небагато книг – решта під’їхала дещо пізніше й із дещо іншою метою. Серед великих пакунків були й книги гостя, і його батька – Павла Чучки-старшого, українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора. Вони й надалі перебуватимуть на полицях «Кобзаря», заохочуючи придбати себе для домашньої бібліотеки ☺.
Говорив про свій «Словничок сепаратиста» – «українсько-український словник незрозумілих слів, уживаних українцями на західних територіях України». Він став реакцією на мовний закон та вийшов після початку політичних процесів у так званих «ЛНР» і «ДНР». «У столиці нам давно закидають, що ми схожі на сепаратистів. Але, здається, тільки тому, що ходимо в штрімфлях, а не в шкарпетках, носимо калап, а не капелюх, і миємо тварь у лаворі, а не лице в тазику».
Вже за традицією просимо учасника акції «Письменник за прилавком» сказати кілька слів-привітань із прийдешніми святами колективу Медіацентру УжНУ та всій університетській спільноті. Прохання Павло Павлович радо виконує…
Протягом другого тижня акції ужгородські читачі щодня могли поспілкуватися з місцевими письменниками – різними за літературними вподобаннями, тематикою своїх книг. Попереду – вихідні й завершальний тиждень акції. Не пропустіть, не проспіть і не бійтеся морозу – розмови з майстрами слова та думки гріють не гірше, ніж чай!