Володимир Лазур: «Робиш – мовчи, зробиш – побачать»
Декана фізичного факультету Володимира Лазура нещодавно вдостоєно почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України»
Думаю, не буде великим перебільшенням назвати корпус фізичного факультету УжНУ – цитаделлю природничої науки краю. Така собі фортеця з титановими дверима на вході, що дихає загадковістю, приховуючи нелегкий труд негаласливих, скромних людей, котрі дошукуються відповідей на досі не розв’язані питання світобудови. Серед них – і декан фізичного факультету, доктор фізико-математичних наук, професор Володимир Лазур. Людина, що відводить погляд, коли розповідає про власні заслуги, яка ніколи не хизується, дотримуючись принципу: «Робиш – мовчи, зробиш – побачать».
Нещодавно, згідно з указом Президента «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року», Володимира Юрійовича вдостоєно почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України». З чим його щиро вітаємо.
Мені пощастило поспілкуватися з паном Володимиром і трішки довідатися про цю неординарну людину.
- Що стало поштовхом до вибору професії? Чому саме фізика?
– Колись у бібліотеці Буштинської середньої школи, яку я закінчив, мені до рук потрапила книга «Жизнь среди молний», де описується життя фізика-ядерника. Людини, яка присвятила все своє життя улюбленій справі. Я так захопився біографією героя, що й тепер, після стількох років, ношу цей твір у душі. Далі, вступивши на фізичний факультет, почав учитися у професора Ломсадзе. У ті далекі часи слухав від нього про квантові комп’ютери, світ елементарних частинок, зокрема бозон Гіґґза, та інше. Завдяки цим двом подіям я, власне, і став фізиком.
- А як обрали свою спеціалізацію?
– Завжди хотів вивчати ту науку, яка базується на математиці, бо вона мені легше давалася. Це, мабуть, і визначило мою спеціалізацію – сферу теоретичної фізики. Тут головну роль відіграють абстракції, де потрібно знати симетрії, функціональний аналіз, теорію узагальнених функцій тощо. Після аспірантури мав річне стажування у Белграді в інституті фізики, де моїм науковим керівником був професор Янев – славнозвісний фізик-теоретик, який тривалий час очолював Міжнародне агентство з атомної енергії. Він далі втягував мене у високу науку, наслідком чого стали три міжнародні ґранти, два – за програмою INTAS.
- Ніколи не виникало бажання змінити вид діяльності?
– Не було й думки такої. Взагалі, враження таке, ніби кожній людині прописано, ким вона має бути. Тому ніколи не міняв професії, спеціальності і дружини ツ.
- А як дружина ставиться до Вашої праці за фахом?
– Найбільший успіх у тому, що вона підтримує мене, розуміє, що означає жити фізикою, жити проблемами факультету. Вона в мене також фізик – працює на інженерно-технічному факультеті. Я взагалі вважаю, що найкращі жінки – це жінки-фізики ツ.
- Ви стали заслуженим діячем науки і техніки України…
– Мене нагородили як автора сотні публікацій та співавтора колективної монографії із західними колегами. Дуже радий, що залишиться мій внесок у фізику та життя нашого університету загалом, що і я доклався до високої позиції УжНУ у рейтингу вишів. Тож, думаю, я виконав свою місію, що приносить мені велике задоволення.
- Що скажете про юних фізиків вашого факультету?
– Дуже вдячний тим закарпатським родинам, які дають дітей на фізичний факультет. Вступаючи до нас, молода людина обирає собі чи не найскладнішу, але й найкрасивішу дорогу. Адже все життя буде пов’язане з якимись відкриттями, хай і невдачами, недоспаними ночами, але заради цього варто жити. Бог нас нагородив талановитими студентами. Про це свідчить і та обставина, що лише за останні 10 років близько сотні наших випускників вступили до аспірантури й працюють у західних наукових лабораторіях. Приємно, що від своїх колег маємо подяку за високий рівень підготовки…
Бесіду я завершила питанням про життєве кредо Володимира Юрійовича. Відповів: «Живу факультетом, живу наукою, живу, щоб залишити свій слід у фізиці». Гідні слова…
Розмовляла Марія Шелельо