Одним із традиційних напрямків заміксованого з навчанням відпочинку є екскурсійний каскад. Як правило, сезон неофітів історичної науки стартує з вояжів по археологічних і архітектурних пам’ятках Закарпаття. Відвідують давні городища, середньовічні й ранньомодерні замки, церкви, монастирі та інші локації цікавої подієвої минувшини. Пліч-о-пліч з однолітками та вже досвідченими активістами-старшокурсниками долають десятки кілометрів у пошуках таємниць наших предків. Одночасно формується колектив однодумців, який міцними узами буде зв’язаний весь шлях студентського життя.
Легітимізатори належності до родини УжНУ – студентські квитки – цьогорічні першокурсники отримали вчасно. Тож горизонти перспектив зросли в рази. Найкращим логістичним маршрутом нині несподівано став екскурсійний тур до Кам’янця-Подільського, доступний за символічні дві сотенні купюри. У підсумкі студенти мають кешбек у вигляді оплачених ночівель у доволі комфортабельному вагоні Укрзалізниці, який з тихим і лагідним гуркотом коліс переносить групу за групою з сонячного Закарпаття до теплого Поділля і назад.
Дарма що ось ніби тільки-но вихованці ФІМВу повернулися з туристичних рейдів до Хотина, Луцька, Львова та Чернівців, – популярність наукового вояжування нестримно наростає. Зо три десятки студентів виграли шалені змагання з придбання проїзних квитків, плацкартна кількість яких була обмежена цифрою 54. Ну а хто попри величезне бажання поїхати цього разу поступився у квиткових перегонах, поповнив чималеньку вже групу тих, що чекатимуть наступних вихідних для реалізації планів.
Везунчики ж (мабуть, від слова везтися☺), а за сумісництвом щасливчики швидко заповнили простір вагону і на новій дислокації вели потужну битву зі смачними бутербродами, ковбасками, відбивнушками й іншими смаколиками, які нагадували про рідну домівку. Відпочили, поспали, а вранці розплющили очі для вав-ефекту від споглядання родзинки Хмельниччини – чарівного міста Кам’янець-Подільський з його славетним замком.
Спершу колектив виявив увагу до волань власних шлунків і визначив кафе-їдальню «Диканька» за місце першої тривалої зупинки. І знову понеслося: борщики, картопелька, млинці змушували прицмокувати від задоволення, а головне дозволили набратися сил для туристичного штурму музеїв, ландшафтних і архітектурних місцевих диковинок. Інформативні екскурсії від щедрих на розповіді співробітників Художньої галереї, Археологічного музею, Музею мініатюр створили приємну ауру пізнання й підготували до зустрічі з дивом світового масштабу – фортецею в оточенні Смотрицького каньйону. Історії про твердиню гармонійно перепліталися з оглядинами експозицій, стрільбою з лука та іншими атракціями. Працівники туристичного простору, як ті аніматори-чарівники, невтомно розважали молодь, і вже за декілька годин «блукань» можна було стверджувати про перевиконання визначених цілей.
Швиденько й організовано залишили територію основного замку і вийшли до його маловідомої частини під назвою форт. Краса місцевості зачаровувала. За лічені хвилини можна було вичерпати всі гігабайти карт пам’яті фотогаджетів. Утім на мандрівне товариство ще чекала низка сюрпризів від організаторів поїздки. Серед таких – перехід на інший бік каньйону, де в одній із найкращих фотозон міста влаштували «цукеркову битву» на швидкість поїдання шоколадних виробів.
Відпочили й рушили до наступних локацій – дерев’яної церкви, цілющої криниці, підвісного мостика. Подолавши й цю частину шляху, відчули ейфорію від виконання запланованого, поїли в уже знайомій, можна сказати, рідній «Диканці» і насолоджувалися дорогою до міста над Ужем.
Звук коліс безрезультатно намагався заглушити обмірковування того, де ж мандрівне товариство факультету історії та міжнародних відносин проведе наступний вікенд, щоб і на нові цікавинки подивитися, й аби прапор з абревіатурою університетського підрозділу замайорів у своїй черговій локації.