Наталія Перегиня: «Якщо випадає шанс хоча б кілька тижнів навчатися за кордоном, неодмінно скористайтеся!»

• Як дізналася про програму?

– За підтримки товариства «Україна-Пфальц» протягом майже 30 років кафедра німецької філології відряджає кращих студентів відділення на навчання в Німеччину. Така умова договору між нашим вишем та Університетом Кобленц-Ландау. Після обговорення на кафедрі студентові пропонують цю можливість. Восени я погодилася на таку ідею й дістала шанс повчитися за кордоном.

• І, за твоїми спостереженнями, які головні відмінності в освітньому процесі двох країн?

– Перше, що спадає на думку, – вибір модулів. У Німеччині в нас їх було 8, і ми могли визначатися, що більше до душі. Наприклад, цього семестру я хочу вчити 3-й модуль або предмет із третього модуля. Так студенти складають власну навчальну програму.

Пари були дуже цікавими, на них використовували різні пристосування (інтерактивні дошки, проектори, ігрові додатки). Дуже сподобалося, що всю інформацію, якої ми потребували – з відсканованих посібників, матеріалів для семінарів, –  викладачі самі завантажують на сайт університету. Тут є також плани й теми кожного уроку, тому можна навіть почати готуватися до заняття, що буде за два тижні.

Не сподобалося, що взаємини між учителями і студентами не такі тісні, як в Україні. У нас більш щирі стосунки зі старшими – у Німеччині все дуже офіційно.

• А де мешкала в Ландау?

– Це була квартира, де разом нас було п’ятеро. Я – єдина українка, інші – німкені. Жили в домі з блоковою системою – двоє людей в одній кімнаті й троє в іншій, користувалися спільною кухнею, умови, маю сказати, дуже хороші. Квартира розташована в центрі міста – близько до магазинів і будь-яких інших закладів.

• Стипендію отримувала?

– Так, ця програма надає стипендію в 720 євро на місяць протягом усього навчання. До березня включно я отримувала ці кошти. З їх допомогою оплачувала квартиру, страхування, а залишком розпоряджалася на свій розсуд. У вільний час ми з новими друзями багато подорожували. Побували не тільки в різних містах Німеччини, а й у Франції, Люксембургу та Швейцарії.

• Певно, з’явилися й цікаві знайомства…

– Щороку до Ландау приїжджають студенти зі всього світу. Цього разу було близько 80 осіб – з Кореї, Ірландії, США… Ми всі перезнайомилися й із багатьма досі тримаємо постійний контакт. Подружилася і з дівчатами з Полтави та Одеси – учасницями програми. Крім того, були й інші студенти з України, які навчаються в Німеччині на магістратурі за власні кошти, хлопці з Дніпра та Сум.

• А стосунки з німцями-однолітками як складалися?

– Місто дуже маленьке, тому я знайшла чимало друзів-німців, з якими було цікаво спілкуватися й легко поліпшувати володіння мовою. На самому початку нам дали менторів – людей, які перші два тижні допомагали влитися в тутешню атмосферу й спосіб життя, зробити банківську картку, знайти потрібні магазини. Такі люди закріплені за кожним учасником програми. Менторами були студенти цього ж університету. Ми дуже подружилися і навіть подорожували разом Німеччиною.

• Помітила якісь особливості в менталітеті тамтешніх жителів?

– Так, звичайно. Як порівняти з німцями, ми, наприклад, дуже гостинні. Якщо до нас приходять додому, то одразу накриваємо цілий стіл. Особливо це поширено на Закарпатті. У німців спочатку треба зателефонувати, тоді вони візьмуться готувати святкову вечерю і тільки після цього тебе запросять. Вони радше вийдуть у місто на каву, ніж запросять додому.

При цьому німці дуже відгукуються, коли потрібна допомога. Якщо спитаєш незнайомця на вулиці, куди маєш іти, – усе пояснять і покажуть. Якось мені потрібно було купити квіти. Запитала стареньку перехожу про якийсь кіоск, то вона розповіла про всі магазини, які є в місті, і котрий із них кращий ☺.

• Наскільки ці півроку допомогли тобі поліпшити німецьку?

– Коли перебуваєш у такому середовищі, нема навіть шансу говорити українською. Звичайно, більшість німців знає англійську, але ж ти їдеш до Німеччини, і тобі потрібно розмовляти по-тутешньому. Здається, мій рівень зріс, бо в будь-якому разі доводилося розмовляти. Якщо й не знала якогось слова, в екстрених умовах воно спливало в голові. Особливо це діяло на іспитах. Навіть коли в буденному житті певні слова не використовуються, у розмові з викладачем згадуєш усе, навіть те, чого не знала ☺. Наприкінці навчання було дуже легко говорити з людьми. Якщо на І–ІІ курсі думала, як краще висловити думку, сформулювати речення, тепер цей процес набагато природніший.

• Довго тривала адаптація?

– Буквально 2 тижні. Складно було перші три дні, я звикала до місцевого діалекту, майже нічого не розуміла, бо німецька дуже різниться від говірки до говірки. Складно було зрозуміти, що від мене хочуть. Протягом цього часу тривали так звані велкомдейс, тому це допомагало. Коли ти в русі, починаєш спілкуватися з менторами, стає набагато простіше. За кілька тижнів ми вже радо ходили на пари й легко почувалися. До речі, так ми й обирали дисципліни, які хочемо вивчати протягом семестру.

• Після навчання ти мала складати сесію. Упоралася з цим етапом?

– Було досить напружено, бо іспит ішов за іспитом – то викладачам, то нам не підходили дні складання. Важчими виявилися усні екзамени (таких було три), бо доводилося готувати весь матеріал і не знати що тебе запитають. До речі, процедура складання іспиту специфічна. На столі викладача – годинник із 15-хвилинним таймером. Доки відповідаєш на запитання, іде відлік. При цьому можна чекати як на одне завдання, так і на багато запитань з усього матеріалу. Протягом цього часу студент на кафедрі викладача, поряд із яким сидить асистент; після іспиту вони радяться щодо того, яку оцінку тобі поставити. Після цього студента запрошують до кабінету й оголошують оцінку.

• Як тобі допоміг досвід навчання за кордоном?

– По-перше, я реально поліпшила володіння німецькою, мені стало легше спілкуватися. По-друге, здобула багато знань з різних предметів в університеті. Було багато дисциплін, яких у нас, в Ужгороді, ще нема, але дуже сподіваюся, що з’являться. Наприклад, «Любов та інтим у творах ХХ–ХХІ століть». На жаль, окремого такого курсу в нас на факультеті нема. Хоч, думаю, це було б дуже популярно і цікаво.

Багато знань я перейняла з практики в школі. Ми дуже тісно спілкувалися з учителями, спостерігали за їх роботою. Це моя перша педагогічна практика, і я запам’ятала, як маю поводитися, як не повинна, як потрібно відповідати учням і як краще вийти з певної ситуації.