Культурна спадщина працює лише як історія: експерт з туризму розповів, як перетворити «сарафанне радіо» на керований інструмент промоції
Ст. викладач УжНУ Олександр Коваль під час фахової дискусії в скансені пояснив, чому інтерпретація важливіша за сухі факти і як музеям будувати довіру, щоб відвідувачі ставали їхніми головними амбасадорами
У конференції взяв участь старший викладач факультету туризму та міжнародних комунікацій УжНУ, керівник «Турінформ Закарпаття» Олександр Коваль. У своїй доповіді «Сарафанне радіо (word-of-mouth) як інструмент дизайну вражень у музейній справі та туризмі» пан Коваль акцентував на тому, що культурна спадщина перестає працювати, коли її подають як експонат. Вона працює, якщо її подавати як історію, центром якої є людина.
За словами туризмознавця, сарафанне радіо – це керований процес, якщо є сильна історія, сильна інтерпретація та зрозумілий сенс. Ці три елементи створюють основу для того, щоб відвідувачі радили музей чи туристичну локацію своїм друзям і знайомим.
Під час виступу Олександр Коваль наголосив на такому:
- Люди не запам’ятовують інформацію, але завжди запам’ятовують інтерпретацію — досвід, дотик, емоції. Просування культурної спадщини сьогодні – це вже не про рекламу. Це про формування довіри через подання та сенси, які резонують із сучасним людини.
- Цінність спадщини народжується не в стінах музею, а в головах і серцях тих, хто її пережив і розповів іншим. Саме тому важливо будувати ритуали пам’яті, створювати мультисенсорні точки контакту та формувати культуру взаємодії з відвідувачем.
Для Закарпаття та його музейних і туристичних закладів ці підходи означають конкретні зміни: підсилення довіри через особисті рекомендації, глибше занурення туристів у культурний контекст регіону, зростання туристичної привабливості через живі історії, посилення локальної ідентичності та культурної безперервності та збільшення ролі музеїв як центрів комунікацій і сенсів, а не лише експозицій.
У лекціях для студентів, тренінгах і консультаціях Олександр Коваль постійно наголошує на важливості нової інтерпретації культурної спадщини. Адже якщо не ми будемо її формувати, то хто зробить це за нас?
