Анатолій Штимак: «Найбільший подарунок для мене – ще один рік життя»

Мій співрозмовник святкує день народження у День закоханих – і це додає ще більшої особливості цьому дню. Ідеться про Анатолія  Юрійовича Штимака – людину, яка відіграє важливу роль у освітньому процесі всіх ужнівців. Він – начальник навчальної частини і старший викладач кафедри системного аналізу і теорії оптимізації. Уміло балансує між адміністративною роботою, викладанням і науковими дослідженнями, вдало поєднуючи всі ці сфери.

• Про вас дуже мало інформації в інтернеті. Хотілося б дізнатися більше. Почнімо з самого початку: де ви народилися, де навчалися?

– Народився 14 лютого 1972 року в селі Тур’я Бистра на Перечинщині. Там закінчив восьмирічну школу з відзнакою. Потім продовжив навчання в школі-інтернаті з поглибленим вивченням математики та фізики (нині – Ужгородський науковий ліцей), який закінчив із срібною медаллю. У 1989 році вступив на математичний факультет за спеціальністю «Математика». Дуже хотів бути вчителем, це моя дитяча мрія. Не одразу знав, що це буде саме математика, але завжди хотів навчати. Так склалося, що школа, в якій я здобував освіту, дозволила мені вступити на математичний факультет.

• Чим мрія була підсилена?

– Це секрет, не скажу ☺. До речі, в нашій родині не було вчителів – батьки працювали в колгоспі й не мали вищої освіти. Але мені завжди подобалася робота вчителя. Я спостерігав за педагогами, і мені здавалося, що це найкраща професія. Особливо захоплювали моменти, коли вчителям дарували квіти – на перший і останній дзвоник вони буквально потопали в пелюстках. Я був у захваті від цієї атмосфери.

• А як потрапили в УжНУ? Чи не манили інші міста своїми масштабами?

– Манили. Проте після навчання я повернувся в рідне село й почав працювати вчителем математики. Пропрацював там два роки. Після цього доля склалася так, що я дістав можливість працювати в університеті. Одразу після закінчення УжДУ мені запропонували вступити в аспірантуру, але я відмовлявся, бо прагнув здійснити дитячу мрію – навчати школярів. Також після двох років викладання в селі, мав досвід учителювання ще десь років п’ять або шість за сумісництвом у ліцеї, де навчався. Викладав інформатику і обчислювальну математику, які були в них як поглиблена освітня складова. Зізнаюся: у нас саме розпочався другий семестр. На свою першу пару я прокинувся на пів години раніше, ніж зазвичай. Дуже вже хотів зустрітися зі студентами. Скажу сленгом: я «кайфонув» від тієї пари, від зустрічі з молоддю.

• Які переваги вашої роботи?

– Найбільша – це її непередбачуваність. Кожен день у спілкуванні зі студентами приносить щось нове: приємні сюрпризи, несподівані виклики, обмін думками. Молодь допитлива, прагне знань і ділиться враженнями, а це надихає. Робота з молодими людьми – це постійний розвиток. Викладач не лише навчає, а й сам вчиться. Особливо це відчутно у сфері інформаційних технологій, що стрімко змінюються. Часто кажу студентам: «Можливо, я не навчу вас усього, але точно навчуся чогось від вас». Вони швидко освоюють нові технології, орієнтуються в сучасних програмах, і це мотивує мене постійно оновлювати знання і вдосконалювати свої підходи до викладання.

• Як щодо викликів?

– Викликів багато. Насамперед це пандемія і перехід на дистанційне навчання, а згодом – війна, яка ще більше загострила кризу в освіті. Водночас ці труднощі змусили нас швидко адаптуватися, опанувати сучасні технології й ефективно працювати в нових умовах. Окрім технічних викликів, постійно змінюється освітнє законодавство й нормативна база, що вимагає від викладачів гнучкості й готовності до змін. Часом це нелегко, але важливо залишатися в курсі тенденцій і вдосконалювати свою роботу.

• Що викладаєте студентам?

– Викладаю на факультеті математики та цифрових технологій, а також на факультеті міжнародних економічних відносин. Колись ініціював дисципліну «Академічна доброчесність», яка стала вибірковою. Радію, що вже третій рік поспіль понад 200 студентів з різних факультетів обирають цей курс. Дисципліна непроста як для викладання, так і сприйняття, особливо в нашому суспільстві, але дає змогу студентам усвідомити важливість чесності в освіті. Цікаво спостерігати, як її сприймають представники різних факультетів, зокрема факультету здоров’я та фізичного виховання, історії та міжнародних відносин, економічного факультету, факультету математики та цифрових технологій.

• Який Ви викладач? Як би себе охарактеризували?

– Я люблю викладати й сподіваюся, що для студентів не є нудним. Навіть у математиці, яка здається складною, є моменти, що можуть зацікавити, якщо правильно їх подати. Мій принцип простий: не буває «дурних» запитань. Якщо студент запитує, значить, йому це цікаво, і я завжди дам відповідь – на парі, в перерві чи пізніше, якщо мені потрібно дослідити тему глибше, чесно про це зізнаюся. Інколи студенти забувають свої запитання, але я – ні, і обов’язково повертаюся до них. Оскільки викладаю дисципліни, пов’язані із застосуванням комп’ютерів та сучасних інформаційних систем і технологій, маю бути в постійному русі. Точні методи розв’язання різних прикладних задач – важливі, тому спочатку згадуємо або вивчаємо зі студентами, як розв’язувати ці задачі точними методами, а потім я демонструю, як це робити з допомогою сучасного програмного забезпечення. Інколи вони дивуються, чому раніше їм не показували таку можливість, однак я переконаний: передусім потрібно розуміти основи. Я людина комунікабельна й ніколи не ображаюся на студентів, навіть якщо вони не надто серйозно ставляться до дисципліни. Завжди намагаюся донести, що знання, які вони здобувають, можуть стати їм у пригоді в майбутньому, навіть якщо тепер вони цього ще не усвідомлюють.

• Чи пригадуєте ще якісь цікаві випадки з викладацького життя? Окрім того, що нагадуєте студентам те, що вони самі раніше запитували і встигли забути…

– Було багато як серйозних, так і курйозних ситуацій. Викладач не просто навчає – він часто допомагає студентам долати труднощі. Кожен студент – це особистість, і навіть його помилки зазвичай мають причину. Важливо не засуджувати, а зрозуміти й підтримати, якщо є така можливість. Я тривалий час був заступником декана з виховної роботи, часто відвідував гуртожиток. Розумів, що студенти вчаться самостійності далеко від батьків, і це непросто. Бувало, доводилося допомагати їм у різних життєвих питаннях. Пригадую один із найкурйозніших випадків: якось я поставив студентам досить багато двійок на іспиті, і вони так образилися, що навіть хотіли мене побити. На випускному зізналися в цьому. Ми поговорили, і я розповів, що знав: вони можуть краще. Маю на такий випадок влучну закарпатську приказку: «Не той леґінь, хто б’є, а той, хто витримає». Під час розмови я запитав одного зі студентів, який працював керівником відділу вже на той час: «Які важелі управління або «покарання» використовує до підлеглих за невиконане завдання?» Він відповів, що позбавляє премії. Я тоді пояснив: «Ти забираєш у нього матеріальні блага, які могли бути важливими для його сім’ї. А я лише морального задоволення вас позбавив, щоб ви зрозуміли свою помилку й навчилися». Зрештою, вони погодилися, що я мав рацію. І, як бачите, живий-здоровий! ☺

• Як проводите свій робочий день? З чого він починається?

– Мій день незмінно починається з чашки запашної гарячої кави. Це моя традиція – самостійно її готувати і насолоджуватися смаком. А далі – восьмигодинний (а часто й довший) робочий день керівника навчальної частини. Посада непроста, роботи багато. Навчальна частина охоплює чотири відділи, які відповідають за організацію освітнього процесу, ліцензування та акредитацію, моніторинг, забезпечення якості освіти, планування навчального процесу, підвищення кваліфікації викладачів і студентський відділ. Це потребує значних фізичних та інтелектуальних зусиль, а робочий день нерідко триває і після 17-ї години. Попри інтенсивність адміністративної роботи, я найбільше люблю викладати. Але й у своїй посаді знаходжу цінний досвід – взаємодію з колегами, обмін ідеями з представниками інших закладів освіти. І хоча інколи відчуваю втому, за ніч встигаю відновитися і щоранку приходжу на роботу із задоволенням. Я вдячний своєму колективу. Маємо чудове порозуміння, і я знаю, що можу покластися на колег. Вони завжди відповідально ставляться до роботи, виконуючи її «на п’ять із зірочкою». Хоч процес освіти часто змінюється, як і підходи до роботи, та головне – наші студенти динамічні, гнучкі й знаходять себе у професії. А в такому потоці завдань важливо знаходити власне місце сили, щоб мати енергію рухатися вперед.

• Ваше місце сили – це де і що?

– Моє місце сили – це рідні місця, де я народився. Природа. У нас удома дуже гарна річка, красивий край у будь-яку пору року. Там я відпочиваю душею. Особливо люблю зиму та сніг, а ще – тепло, але в переносному значенні. Не спеку, а саме відчуття затишку. Сил мені додають знайомі місця, де я знаю, що і де росте. Ну і, звичайно, рідні і друзі. У мене є кілька близьких людей, з якими можна спонтанно виїхати на природу. І за декілька днів повністю відновитися – ніби скласти себе, як той конструктор LEGO. Навіть якщо втома накопичується, мені достатньо дня-двох, щоб повернутися з новими силами.

• Ви народилися 14 лютого – чудова дата. Чи любите свій день народження?

– Так. Це прекрасна дата! Хоча, коли я народився, батьки навіть не знали про День Святого Валентина – було просто 14 лютого. Дуже люблю гостей, люблю пригощати їх. Тому для мене день народження – це привід зібрати рідних і друзів, накрити святковий стіл. Готую все сам і щороку намагаюся додати нову страву до святкового меню.

• Яка ваша коронна страва?

– Найкраще вдається олів’є та шуба – мої друзі в захваті від них, непогано готую боґрач. Люблю ситні страви, а ще більше – готувати їх для близьких. Найбільше задоволення – коли бачу, що страви смакують, а мене хвалять ☺. День народження – це своєрідний Новий рік у житті, він завжди приносить приємні хвилювання та відчуття свята.

• Чи пригадуєте найцікавіший подарунок, який вам презентували колеги, студенти чи загалом будь-хто у житті?

– Найбільший подарунок для мене – це ще один рік життя. Радію, що Бог дає мені можливість ще набратися досвіду, стати мудрішим. Щодо подарунків – дуже люблю квіти. Колеги та друзі знають, що мене потішить навіть польова рослинка. Влітку я радію їм на природі, а вдома в мене багато орхідей. На роботі ж усе підвіконня заставлене фіалками. Тому найбільша цінність – це не сам подарунок, а увага людей. Уже те, що друзі приходять у гості, – подарунок. Студенти теж іноді приємно дивують. Пам’ятаю, коли був заступником декана, студентський актив викликав мене, і я навіть трохи зніяковів, подумав, щось сталося. А вони зробили мені сюрприз – подарували ексклюзивний записник. Було дуже приємно. А ще я вдячний долі за людей, які є в моєму житті. Часом буває складно знайти можливість зустрітися навіть у межах одного міста. Тому дві-три зустрічі з друзями на рік – це теж великий подарунок, який я ціную.

• На завершення хочеться Вам побажати, щоб робота продовжувала надихати, студенти приємно дивували, друзі підтримували, а рідні місця додавали сил. І щоб завжди був час на хорошу каву та ідеальний олів’є!