День української писемності та мови Природничо-гуманітарний фаховий коледж УжНУ відзначив із колегами з філологічного факультету
Учасники щиро сподіваються, що такі зустрічі стануть початком тривалої й плідної співпраці двох підрозділів
Така зустріч представників філологічного факультету і коледжу УжНУ відбулася вперше. Учасники щиро сподіваються, що вона стане початком тривалої й плідної співпраці двох підрозділів.
Захід розпочали зі вшанування Героїв, які сьогодні боронять Україну. В умовах війни Радіодиктант національної єдності, який традиційно пишуть в День української писемності та мови, набуває особливого змісту – це символ єдності, гідності й любові до Батьківщини, за яку наші захисники віддають життя.
Із вітальними словами до присутніх звернулися доцентки кафедри української мови Олеся Харьківська та Галина Шкурко.
Олеся Харьківська наголосила: «Українська мова – це нелише засіб спілкування. Це наш духовний код, пам’ять предків і водночас жива енергія сьогодення. Особливо тепер ми відчуваємо, наскільки мова – це сила, що підтримує, надихає та об’єднує. Вона звучить у колискових і піснях, у віршах і молитвах, у наукових відкриттях, у серці кожного з нас, хто любить свій край. Нині мова звучить навіть у тиші. Мова – це міст між минулим і майбутнім. Нею ми промовляємо свої мрії, називаємо світ і себе в ньому. Вона змінюється, росте, як дерево, але коріння її завжди в українській землі».
Галина Шкурко нагадала про трагічні сторінки історії українського правопису, зазначивши: «У 1933 році радянська влада змінила український правопис, забравши від нас питомі мовні риси: ми почали вживати інжир замість инжир, геніальний замість геніяльний, радості замість радости, а також втратили форми двоїни – дві книзі, три квітці. Зникли й деякі питомо українські слова. Основною метою цих змін було зближення української та російської мов, а відтак – стирання нашої мовної самобутності. У сучасних умовах нашим головним завданням залишається усвідомлення цінності свого, українського. Через видиме слово ми пізнаємо невидиму силу нашого народу – сильного, стійкого, незламного. Без мови немає нації».
Після цього учасники заходу поринули в атмосферу тепла й духовної єдності. Лунали спогади, цікаві факти, українські пісні. Зворушливо прозвучав Державний Гімн України у виконанні студентів коледжу.
Студенти філологічного факультету також долучилися до мистецької частини заходу – прочитали поезії Василя Симоненка, Ліни Костенко та Ладі Могилянської. Поезія «Вокзали» у виконанні Анни Зубець передала глибокий символічний зміст: вокзали бачили й щемливі миті зустрічей, і гіркі сльози розставань. Вокзали поєднали схід і захід, північ і південь, ставши символом нескореності українського народу.
На завершення відбулася вікторина знавців української мови, в якій команда філологічного факультету здобула друге місце.
Завершальним акордом стало написання Радіодиктанту національної єдності під промовистою назвою «Треба жити!», авторкою якого є Євгенія Кузнєцова, а текст зачитала неперевершена Наталія Сумська.
Висловлюємо щиру вдячність адміністрації Природничо-гуманітарного фахового коледжу ДВНЗ «УжНУ», викладачам української мови та літератури, особливо – старшому викладачу Аліні Гординській за запрошення, гостинність і чудову організацію заходу.