Діймо так, щоби було спокійно на душі

Ось площа Кирила і Мефодія, що знаходиться поруч перехрестя чотирьох шляхів, які ведуть подорожніх у різні частини Ужгорода. Нічим не примітний скверик слугує, так би мовити, перехідним порогом від середмістя до спальних мікрорайонів. На площі розташована гомінка автобусна зупинка, постраждала у пожежі будівля колишнього універмагу «Україна», який веде свій відлік від 1969 року, тобто півстоліття тому.

На перший погляд нічого драматичного, крім одного. Площа Кирила і Мефодія частково вимощена чорним мармуром. Все ніби й добре, АЛЕ… Впадають в око мармурові вставки, що первісно слугували надмогильними плитами. У 1950-х роках стояли вони над могилами греко-католицьких священиків і членів їхніх родин. Цвинтар, де стояли саме ці надгробки, був біля Ужгородського замку. Тут згодом побудували Закарпатський музей народної архітектури і побуту.

Особисто мені від побаченого кепсько. Дивлюся, як молода мама веде свою дитину в садочок. Обидві ступають плитами, які колись позначали могили, увічнюючи пам’ять померлих. Це неприпустимо, адже від занепаду і фіаско радянської доби проминули вже десятки років. Багато чого змінилося. Виросло нове покоління ужгородців. Чому ж досі не виправлені, м’яко кажучи, помилки наших несвятих попередників?

Ужгород – це не тільки привабливі чи й сплюндровані затяжними ремонтами площі Петефі, Корятовича, Корзо, а збайдужілі люди, нині сущі. Найперше необхідно так облаштувати свій життєвий простір, щоби було спокійно на душі. Ужгород – величне місто, яким варто пишатись. Та йому аж ніяк не до лиця варварські поранення на кшталт згаданих плит.