Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Діймо так, щоби було спокійно на душі

0 540

Ужгород… Прекрасне місто з багатющим минулим, яке щоднини відвідують тисячі туристів. Воно зачаровує своєю красою. Давні вулиці, упорядкована чеськими майстрами набережна, Ужгородський замок… Ці місця протягом століть або ж десятиліть стали для гостей та місцевих мешканців справжньою візитівкою – обличчям Ужгорода. Всі звикли бачити його саме таким – привабливим, але якщо придивитись уважніше, то можна розгледіти багато негативних рис. Пишу ці рядки зовсім не для того, щоби прорекламувати рідний Ужгород, а для того, щоби звернути увагу на принагідні проблеми, які, на моє переконання, ганьблять прекрасне місто. Про одну з них хотів би розповісти.

Ось площа Кирила і Мефодія, що знаходиться поруч перехрестя чотирьох шляхів, які ведуть подорожніх у різні частини Ужгорода. Нічим не примітний скверик слугує, так би мовити, перехідним порогом від середмістя до спальних мікрорайонів. На площі розташована гомінка автобусна зупинка, постраждала у пожежі будівля колишнього універмагу «Україна», який веде свій відлік від 1969 року, тобто півстоліття тому.

На перший погляд нічого драматичного, крім одного. Площа Кирила і Мефодія частково вимощена чорним мармуром. Все ніби й добре, АЛЕ… Впадають в око мармурові вставки, що первісно слугували надмогильними плитами. У 1950-х роках стояли вони над могилами греко-католицьких священиків і членів їхніх родин. Цвинтар, де стояли саме ці надгробки, був біля Ужгородського замку. Тут згодом побудували Закарпатський музей народної архітектури і побуту.

Особисто мені від побаченого кепсько. Дивлюся, як молода мама веде свою дитину в садочок. Обидві ступають плитами, які колись позначали могили, увічнюючи пам’ять померлих. Це неприпустимо, адже від занепаду і фіаско радянської доби проминули вже десятки років. Багато чого змінилося. Виросло нове покоління ужгородців. Чому ж досі не виправлені, м’яко кажучи, помилки наших несвятих попередників?

Ужгород – це не тільки привабливі чи й сплюндровані затяжними ремонтами площі Петефі, Корятовича, Корзо, а збайдужілі люди, нині сущі. Найперше необхідно так облаштувати свій життєвий простір, щоби було спокійно на душі. Ужгород – величне місто, яким варто пишатись. Та йому аж ніяк не до лиця варварські поранення на кшталт згаданих плит.

Мар’ян Макогін,
студент першого курсу бакалаврату за спеціальністю «Історія та археологія»

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.