Розширилися географія та національне різноманіття досліджуваних мов і літератур: окрім української (статті А. Вегеш, Л. Русинко-Бомбик, О. Яник, О. Смольницької, О. Тиховської, Р. Офіцинського, М. Демчика), – вивчаються чеська (автори Н. Петріца, А. Скоплєв), німецька (автор А. Фрумкіна), російська (дослідники А. Виноградов, О. Бабяк, Я. Сита). Активне зацікавлення науковців викликає спадщина українських емігрантів (її історико-лінгвістичний аспект проаналізовано в статті Л. Русинко-Бомбик, деякі сторони поетики письменників Нью-Йоркської групи вивчила О. Смольницька).
Серед мовознавчих статей переважають такі, що досліджують сучасний стан мови (6 праць), вивчають процеси мови та мовлення в історичному ключі троє дослідників. Більшість публікацій мовознавців мають виразний антропоцентричний характер (доробок А. Виноградова), стосуються мовної картини особистості (статті О. Яник, О. Бабяк), антропонімії та ономастики (статті А. Вегеш, Н. Петріци, І. Шолі). Сучасне німецьке мовлення у ЗМІ (теле- та радіоефірах) проблемно вивчено у статті А. Фрумкіної, але аналіз нинішнього та попередніх видань «Наукового вісника» вказує на те, що дослідження сучасної української фоностилістики ведуться мало й спорадично. Що стосується вивчення сучасної літератури, то тут попереду йдуть мовознавці, оригінально досліджуючи тексти художніх творів (А. Вегеш – роман В. Шкляра, О. Бабяк – романи В. Пелєвіна).
Традиційний поділ змісту на мовознавчі та літературознавчі публікації у 38-му випуску збагатився розділами «Фольклористика» та «Методика викладання філологічних дисциплін».
Стаття з методики викладання філологічних дисциплін, представлена в розділі, є провокативною і дискусійною. У ній автор Н. Скриннік досліджує засади класичної вчительської професії і ті виклики, які вимагають осучаснення методики викладання. Публікація насамперед запрошує науковців до розмови: хто в епоху тотальної комп’ютеризації та всебічної інформованості потрібен школі та вищому закладу – класичний учитель (викладач, лектор) чи тьютор (консультант, наставник, куратор, співрозмовник, менеджер)? «Рукавичка» кинута всім викладачам, методистам, спеціалістам з педагогіки та психології: долучайтеся до фахової наукової полеміки.
У 38-му «Віснику» яскраво прозвучала і підтвердила своє міцне підґрунтя школа закарпатської фольклористики, яка науковими працями багатьох славетних попередників утвердила себе не тільки в Україні, а й у світі. У новому випуску фольклористика збагатилася дослідженням переказів про угорського короля Матяша (автори Р. Офіцинський, М. Демчик) та вивченням етнопсихологічних особливостей закарпатських обрядів зимового календарного циклу – Різдва, святкування Нового року, Старого нового року (дослідниця О. Тиховська). Автори першої публікації ретельно проаналізували та систематизували образ Матяша в переказах – за темами, сюжетами, вигаданими та історично вмотивованими подіями, етимологією географічних назв, семіотикою предметно-побутових деталей тощо. Стаття О. Тиховської представила новаційний – психологічний підхід до вивчення відомих та поширених і донині символічних предметів, обрядів та ритуалів, завдяки цьому новорічний міф потрактовано як символічну історію про пробудження свідомості людини.
Ювілеєві корифея закарпатської фольклористики, науковця-літературознавця Івана Михайловича Сенька присвячені стаття «Лицар науки» та огляд висловлювань про значення його доробку в науці – «Науковець, учитель, мудрець. Штрихи до портрета ювіляра Івана Сенька». Кандидату філологічних наук, доценту Івану Михайловичу Сеньку в 2017 році виповнилось 80 років. Окрім кропіткої фольклористичної, плідної наукової, блискучої викладацької діяльності ювіляр протягом 20 років був незмінним відповідальним редактором Наукового вісника УжНУ в серії «Філологія», за що йому глибоко вдячні факультет і безпосередньо – редколегія видання.
Коли праця над формуванням 38-го наукового журналу філологів була майже завершена, прийшла сумна звістка – перестало битись серце нашого коллеги, прекрасного науковця-мовознавця, улюбленого викладача багатьох студентів УжНУ Бориса Кириловича Галаса. Ми не могли не сказати слово прощання. Віддячуємо йому тим, що в наших силах, – світлою і незабутньою пам’яттю.