Юрій Фатула та Анджей Олейко презентували монографію про криваву сторінку Першої світової «Манілова 1915. Бещадський епізод Великої війни»
Дослідницька група істориків, воєнних медиків, волонтерів продовжує пошук тіл та імен загиблих у безжальній м’ясорубці початку ХХ століття, щоб належно поховати і найважливіше – пам’ятати
Мова про битву, що відбулася між австро-угорською і російською арміями у лютому-березні 1915 року на горі Манілова. Найбільш кровопролитний бій тривав 4 дні. Втрати були величезними: причому не лише бойові – солдати гинули і від голоду та холоду, а їхні тіла так і залишалися на вершині.
«За 4 дні боїв 85-й полк зазнав величезних втрат. За даними Шандора Матірша, за ці дні було 900 загиблих, 867 поранених. Драматизм подій полягає в тому, що третина загиблих – це солдати, які були поранені, але через неможливість евакуації з вершини гори вони просто замерзли», – веде Юрій Фатула.
Анджей Олейко своєю експресивною доповіддю допоміг аудиторії зануритися в атмосферу битви, відтворив хронологію подій, показав унікальні історичні фото. Відтак глядачі переглянули документальний фільм, а також дізналися про пошуки тіл загиблих і їхнє перепоховання.
Серед учасників битви на Манілові представники 12 національностей, серед яких українці, поляки, росіяни, австрійці, угорці, чехи, словаки, серби, словенці, білоруси, латиші, грузини. Зі слів авторів праці, у складі 85-го Мараморосько-Угочанського піхотного полку австро-угорської армії, який формувався на Закарпатті і воював на Маніловій, 33 % становили русини-українці, 30 % румунів, 25 % угорців.
«Ми знаємо лише імена 42 вояків, інші 2080 – це невідомі солдати. Якої національності, ми теж сказати не можемо. Тут є 54 могили: 49 одиночних і 5 т.зв. братських. Сотні наших земляків лежать на карпатській вершині, і ми нічого про це не знаємо. Маємо їх знайти, розкопати, ідентифікувати, поховати і найважливіше – пам’ятати. Мусимо знати своїх прадідів – тоді розберемося, хто ми є і чого хочемо», – актуалізує проблематику Юрій Фатула.
Дослідники створили мартиролог, де вказані імена загиблих солдат, яких удалося встановити на основі архівних документів. Таким чином, правнуки тепер, через понад 100 років, можуть дізнатися про обставини, за яких загинули їхні предки. Наразі перелік містить 290 прізвищ, однак роботи тривають.
Найбільші пошукові заходи на Манілові відбулися у вересні цього року: тоді влаштували розкопки у кратері від фугасу. Там виявили останки 590(!) загиблих.
Завдяки польським та українським дослідникам – історикам, воєнним археологам, волонтерам – ця історія нині звучить. Невдовзі польські пошуковці заклали на Манілові військовий цвинтар, а також створили кімнату-музей біля підніжжя гори.
Ця зустріч була не тільки про події Першої світової, а й про нинішню боротьбу українців за свою незалежність. Неодноразово автори монографії та учасники заходу порушували тему сучасної війни й того, що кожен боєць, який боронить чи боронив державу, заслуговує на повагу, а головне – пам’ять.
Візит польських гостей визначальний для УжНУ ще й тим, що перед презентацією монографії ректор УжНУ Володимир Смоланка та ректор Техніко-економічного університету Криштоф Рейман підписали угоду про співпрацю між навчальними закладами. Це відкриє нові можливості для обох вишів та їхніх студентів і викладачів зокрема.