Із дитячого захоплення в українське мистецтво: як ужгородська косплеєрка Олександра Крапля повертає до життя забутих персонажів

Олександра навчалася на прикладного лінгвіста на факультеті міжнародних економічних відносин. Нині викладає англійську онлайн, і це її основний вид заробітку. Періодично монетизується й авторський блог. Розповідаючи про навчання, Олександра тепло згадує викладачів: «Олена Миколаївна Табанюхова, викладачка англійської, працювала з нами лише на першому курсі, але запам’яталася на все життя. Чудовий приклад того, як викладач може заслужити повагу студентів, не критикуючи їх, не принижуючи, не акцентуючи на власній вищості, мовляв, я тут головна. Допомагала студентам здобувати знання з практики – постійно давала нам можливості поспілкуватися з носіями мови, навіть коли ми вже не були її підопічними.  Завжди відстоювала наші права й інтереси. Певно, найдобріша викладачка, яку я коли-небудь мала. А ще світлої пам’яті колишній завідувач кафедри прикладної лінгвістики Михайло Михайлович Полюжин, без якого мої роки в університеті не були б такими яскравими. Мені здається, досі його цитую. Насправді фразу «Хтось крапля, а хтось ціле відро», яку можна побачити в описах моїх профілів, придумав саме він… Бережу пам’ять про нього навіть таким чином».

Від дитячої мрії до української місії

– Косплей затьмарив мені розум ще як була дитиною. В 11 чи 12 років я стала дивитися аніме і, звісно, вийшла на культуру косплею. Марила цим, але косплей-фестивалів в Україні було мало, всі вони проводилися далеко, та й грошей на таке хобі батьки виділяти не збиралися. Проте перші проби себе як косплеєрки робила саме тоді: шукала подібний одяг, робила схожі зачіски. Звідти й узялося бажання робити щось своїми руками, щоб бути схожою на улюблених персонажів. Хоч аніме я дивитися і перестала, але косплеї мене не покинули, як і жага до них. Просто тепер фокус змістився на українських персонажів. 

Для мене косплей – це форма мистецтва. Створюю косплей-відео, старанно працюючи над кожним, щоб результат був цікавим і якісним. А що фокусуюся на українських персонажах, то це стає методом поширення нашої культури, нагадування про неї.

Вже всі, мабуть, бачили тисячі косплеїв на Наруто, а от на Дулю з мультика «Як козаки на весіллі гуляли» – жодного. Хтось побачить мою роботу, згадає про цю анімацію з ностальгією й піде переглядати. А хтось дізнається про неї вперше і теж зацікавиться.

У цій справі мене найбільше захоплює процес творення образу. Коли доходжу до фінальних етапів, навіть стає трохи сумно – адже я вже втілила все, що, як на мене, цей образ потребував… Особливо приємно читати коментарі людей, які пишуть, що мої відео підтримують їх морально.

Анатомія косплей-образу

— Підготовка образу триває від одного дня до 2–3 тижнів, залежить від складності. Дулю, наприклад, я створювала близько 3 тижнів. Якщо це простий грим, то разом зі зйомкою весь процес займає день. Іноді робота затягується через пошуки потрібних речей: коли робила косплей на Хлопчика з переходу, більше місяця шукала ядерно-зелені светри чи куртки свого розміру. Легендарні Риба з Раком забрали тиждень, але я майже без перерви над ними працювала – хотіла встигнути на тренд, доки він не набрид.

Олександра зазначає, що створення образу найважче фізично, але приносить найбільше задоволення. Кожен образ – це певний виклик, адже раніше такого ще не робила, тож результат до кінця непередбачуваний. Зйомка приносить інші складнощі – іноді важко знайти людину, яка зможе допомогти саме в потрібний день. Буває, впливають зовнішні фактори: наприклад, коли Олександра із Сашком Емолайтом (emo.lite) робили косплей на Антона й Марічку, до них причепилася бабця. Обурювалася, мовляв, Марічка (тобто Олександра) «негарно вдіта, а це ж будуть по телевізору показувати – що українські жінки такі».

Над створенням образу Олександра працює самостійно, окрім випадків, коли інша людина, що бере участь у зйомці, повинна шукати собі одяг за її вказівками. «На зйомці зазвичай двоє людей – друзі, які допомагають. Без них світ не бачив би цих відео, бо вони мене знімають, погоджуються вставати рано-вранці та їхати за місто, коли мені треба ОСЬ ТЕПЕР зняти новий образ. Вони шукають найкращі кадри, як для себе. Монтую відео та фото вже сама, але без друзів не було б і половини цього контенту».

Щодо вибору персонажів, то процес доволі простий: приверне щось увагу дівчини – думає: «Хочу бути цим!» або «Цікаво, чи зможу це зробити…». Також перевагу мають образи, які їй подобаються за кольорами й формами. Наприклад, Дуля була для Олександри викликом, але вона знала – мусить її зробити.

Мистецтво з картону й монтажної піни

На створення образів Олександра намагається багато не витрачати, працювати переважно з наявними ресурсами. Наприклад, картонні коробки в неї залишаються від посилок, дещо віддають друзі, щось просить у місцевих кавʼярень. Основна стаття фінансових витрат – фарби, емалі та клеї. Розрахувати їхню ціну складно. Найдорожчим образом стала Дуля – близько 1000 грн пішло тільки на балони монтажної піни. Одяг для персонажів шукає в секондгенді. Зазвичай потрібне знаходить швидко. «Найбільше на образи витрачаю свій час і нерви, але час проводжу із задоволенням, а нерви того варті ☺.  Виходить, економлю в кожному образі, але я цьому рада. Це доказ того, що для мистецтва не потрібно мати мільйони. Воно доступне тут і тепер, просто треба побачити в звичайному картоні цілий світ».

Від хобі до бізнесу

– Найвідоміший образ «Риба з Раком» окупився майже одразу – його навіть брали в оренду для зйомки запрошень на весілля. Блог і раніше приносив кошти за рекламу, а тепер замовлень трохи більше, і я цьому дуже рада. На одному ентузіазмі далеко не заїдеш – треба і їсти, і донатити на ЗСУ. Співпраця з брендами теж розвивається – вже є кілька запланованих проєктів!

Натхнення з вулиці та музики

Олександру надихає саме життя. Дівчина багато ходить пішки, слухає музику й роздумує. «Буває, в пісні щось почую і одразу виринає образ – як коли слухаєш музику і уявляєш себе в кліпі. Процес десь такий самий. Іноді хтось скаже щось на вулиці, мені здається це кумедним, і я розумію, що хочу це втілити. Або побачу картинку в інтернеті».

У пошуках цікавих образів дівчина переглянула багато української анімації, якої раніше не знала. Її турбує, що прекрасні речі не є загальновідомими – їх треба цілеспрямовано шукати. За словами Олександри, українська попкультура дуже багата, але мало популяризована.

Кожен образ — як прожите життя

Всі образи для Олександри важливі, адже під час творення вона ніби проживає ціле життя. «Риба з Раком», хоч якими популярними стали, напевно, одні з найважливіших. «Вони підняли мене на зовсім інший рівень – і за впізнаваністю, і за майстерністю».

Дівчина каже, що визначати, чи вдався образ, слід насамперед за внутрішнім відчуттям. Коли дивишся на результат і розумієш, що зробила все, що змогла, – тоді він вдався. Перегляди відіграють не таку важливу роль, хоча це, звісно, приємно й корисно. Для Олександри важлива також якість цих переглядів. Якщо під відео приходять люди, які розуміють, чому вона зробила образ саме таким – чому такі форми, кольори, чому ця музика, – значить, косплеєрка все зробила правильно. «Навіть якщо це лише одна людина. Навіть якщо це тільки я».

П’ять годин без зайвих думок

– Я не рефлексую над тим, що дає мені косплей – просто подобається це робити. Але якщо замислитися, то під час створення образів я не думаю ні про що, окрім самого образу (і серіалу, який дивлюся на фоні :)). Значить, таки розвантажуюся психологічно. А це великий привілей – мати можливість п’ять годин поспіль не думати ні про що, окрім того, що робиш. Особливо в наш час.

Косплей насамперед звільняє від нав’язливих думок про той чи той образ: думаю про нього, доки не зроблю. Буде крінж – нехай, але я це втілила. Часто читаю в коментарях: «Ой, я теж таке хотіла/хотів зробити, але руки не дійшли», тому стараюся робити все, щоб руки дійшли. Через кілька років так образливо бачити, як твоя ідея живе з іншою людиною. І це лише твоя провина, що не зробила раніше (це я про себе).

Це також розвиток моїх навичок: рік тому не могла й подумати, що зможу зробити клешні, величезну дулю чи навіть сірник, вищий за мене. Косплей нині – це ще й комунікація з українською спільнотою. Люди пишуть мені спогади з дитинства, розповідають, яких українських персонажів пам’ятають або на яких передачах виросли, – це дуже цікаво! Мої образи відображають внутрішній світ, дитинство, ностальгію. Вони допомагають повернутися в ті часи, коли мультфільми були джерелом радості. 

У майбутньому Олександра Крапля мріє реалізувати всі образи, які задумала. Навіть якщо вони не будуть ідеальними — будуть справжніми. У перспективі бачить косплей як хобі, яке можна активно монетизувати. Мріє ділитися знаннями: проводити майстер-класи, створювати спільноти, надихати інших. Подивитися роботи майстрині можна у її Тік-току.

Історія Олександри — це приклад того, як дитяче захоплення може перерости в мистецтво, яке формує культуру, повертає до витоків і відкриває іншим очі на красу забутого.