Людина, ім’я якої вже золотими літерами вписано в історію українського мовознавства, лінгвіст, якому немає рівних на теренах України, а може, і Європи, завідувач відділу історії української мови Інституту української мови НАН України (а тривалий час директор цього інституту), член-кореспондент Національної академії наук Василь Німчук 28 травня відвідав філологічний факультет. Як зізнався сам – завдяки запрошенню заступника декана факультету Василя Шарканя, з яким тісно і дуже часто контактують.
Послухати Василя Німчука прийшли викладачі, аспіранти та студенти факультету. Відбулася розмова в аудиторії ім. Степана Бевзенка, що теж виявилося символічним: «Я дуже зворушений нашою зустріччю, та ще й у цій аудиторії. Степан Пилипович – мій науковий тато. Саме він благословив мене у наукову дорогу. А ще навчив завжди звертатися до своїх учнів на Ви і тільки на ім’я та по батькові. Це була велика людина: добра і віддана своїй справі…» – наголосив Василь Васильович.
У своєму виступі вчений зачепив два взаємопов’язані питання: тему політичного та етнографічного русинства, а також проблему збереження українських діалектів.
Аналізуючи друге, підкреслив, що над розвитком літературної мови працюють цілі інститути, видаються закони, при цьому ніхто не переймається захистом діалектного середовища. А саме говіркова стихія є джерелом поповнення, підживлення літературної мови. «Втративши зв’язок зі своїм діалектом, людина втрачає частину себе!».
Відтак науковець закликав підтримати ідею створення всеукраїнського Товариства шанувальників і захисників діалектного мовлення, діяльність якого хотів би розпочати із Закарпаття – краю, де це питання вже давно стало політичним. Коротко презентував проект статуту такої організації. «Що буде, коли і лемки, і бойки, і гуцули, і поліщуки захочуть мати свої літературні мови? Так можна настворювати і тридцять мов. Для нас же головне – кожному зберегти материнську мову. Метою такого товариства буде прищеплення любові і поваги до діалектів, заохочення до використання говірок як престижного засобу спілкування, застерігання від створення якихось нових мов. Ініціюватимемо запровадження української діалектології як обов’язкового предмета на всіх факультетах філологічного спрямування, а також підтримуватимемо молодих дослідників, вироблятимемо спільну думку науковців щодо мовної політики в Україні».
З проектом статуту цього товариства, розробленим науковцем, незабаром можна буде ознайомитися й онлайн, вносити свої побажання, змінювати, доповнювати його.
Наприкінці зустрічі зі своїми думками щодо запропонованого товариства висловилися й викладачі факультету. Зокрема, виступили завідувач кафедри української мови, професор Іван Сабадош, голова вченої ради факультету, професор Світлана Пахомова, доцент кафедри словацької філології Юлія Юсип-Якимович. Кожен підтримав ідею створення такого осередку і висловив сподівання, що знайдуться в майбутньому ті студенти, які гідно продовжать добрі традиції діалектологічної школи на філфаку і разом із викладачами долучаться до проекту Василя Васильовича.
Завершила ж зустріч декан філологічного факультету Галина Шумицька: «Сьогодні здійснилася мрія багатьох, хто хотів вас побачити: Ви тут, Ви з нами. Упродовж багатьох років Ви мужньо, мовчки, безкорисливо, без очікування якихось дивідендів підставляли своє плече дуже багатьом із тих, хто тут сьогодні присутній. Ми бажаємо Вам здоров’я, натхнення, і любові, яка не ділиться, а тільки множиться, яка народжує нове життя!»
На знак того, що Василь Німчук є щирим патріотом філологічного факультету, декан подарувала йому фірмову футболку, яку професор напівжартома пообіцяв берегти і вдягати лише на великі празники ☺.
Хоч зустріч тривала не надто довго, кожен мав нагоду торкнутися величі й водночас простоти цього чоловіка. Він називав себе корінним закарпатцем, «який прив’язаний до землі, де йому пуп відрізали». Просив вибачення, що часто говорить «я», «мене» – то просто «так іде наша бесіда». А ще його неперевершене «цілую пані ручку» і погляд кудись у глибоку далечінь. У цьому сьогодні був весь Німчук: у хвилюванні ледь не до сліз, у радості від перебування в рідних стінах, у бажанні бути почутим і всіма своїми силами прислужитися материнській землі.
Фото, відео Роберта Паппа