Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Наша найбільш нищівна зброя

Настав час зробити перший крок. Україна повинна заговорити одним голосом, однією мовою і в той спосіб звести навколо себе фортецю, яку ніхто не в стані здобути

0 118

Наша найбільш нищівна зброя

Я знову зауважив, що деякі ФБ-френди заходилися розривати на частини і заперечувати ще один совково-імперський «празднік», що його дехто ще відзначає сьогодні, а ще дехто ніяк не забуде. Вони щиро думають, що в той спосіб борються зі спадщиною совєтської імперії. Тим часом доведено, що заперечуючи щось, ви, замість руйнувати, тільки посилюєте те, що заперечуєте. Особливо жалюгідним прикладом такої поведінки була ганебна ініціятива «Украина говорит по-русски» в лютому 2014, яка народилася у Львові і мала намір довести Путінові, що «ми нє бандеровцы», шо «ми любим русских и русский язык». Ми всі бачили якою «дієвою», вона виявилася. Путіна вона зворушила так глибоко, що в останній хвилі він повернув нам анексований Крим, вивів «добровольців» разом з танками з Донбасу і слізно перепросив всіх нас. Правда ж?

Треба не заперечувати ідеологеми імперії, а створювати власні ідеї, посилання, ідентичність, цінності, наративи вільні від присутности колонізатора і його мови. Для них така поведінка найстрашніша. Створювати власні, а не позичені смисли, вочевидь, під силу одиницям. Проте кожному під силу іґнорувати колонізатора, його цінності, не розмовляти його мовою. Кожному під силу перестати розмовляти хоч публічно мовою колонізатора.

Відмовитися від мови колонізатора, перейти на українську – це страшна і нищівна зброя. Я знаю, що перейти на українську – це для багатьох з нас не так просто. Для багатьох простіше піти під кулі, ризикувати власним життям на фронті, ніж стати пліч-о-пліч зі своїм українським народом у цивілізаційній війні проти російської імперії, заговорити своєю українською мовою. Українці, які не говорять російською, це найстрашніший кошмар для мордора. Історія дає ще один шанс для тих, хто раніше не знайшов у собі сили переконання перейти на українську.

Так, цей перехід пов’язаний з дискомофртом, почуттям загрожености, вразливости, навіть тимчасовою втратою престижу, але це природно. Не може бути инакше, коли виходиш з тюрми, нищиш її разом із підмурками і водночас зводиш власний дім, де нема місця гнітові, приниженням і рабству. Якийсь час доводиться жити просто неба. Инакше не можна. Але цей дискомфорт обов’язково зміниться на почуття сили, гордости за себе, на почуття безпеки і свободи. Дуже скоро ті, хто насміхався, стануть поважати вас за силу духу, впертість і любов до свого народу. Головне захотіти і не боятися.

Робіть помилки, не бійтеся й не соромтеся помилок, рвіть і калічте без страху. Кожна усвідомлена помилка – це крок вперед, це на один ментальний кайдан меше. Не звертайте увагу на тих, хто буде сміятися, не давайте нікому відволікти себе від мети – опанувати українську. Питайте, ходіть із записничком олівчиком, занотовуйте нові для себе слова й вирази. Не перепрошуйте нікого і не питайте ні в кого дозволу говорити мовою, яка назавжди стане прихистком для вас і ваших дітей, де б ви не опинилися. Справжні друзі тільки підтримають вас у цьому. Щирі, правдиві друзі будуть делікатно заохочувати вас і, як поправляти, то обов’язково тактовно, запитавши спочатку, чи ви хочете. Ви самі кажіть їм, що будете вдячні за допомогу.

Найбільша самоомана – це думати, що краще розмовляти правильною російською, як мішаною українською. Думаючи так, ви ніколи не позбудетеся рабства. Навпаки, найлютіший суржик – стократ кращий, як поправна російська. Суржик в цьому процесі – це етап очищення, це чистилище, яке проходить кожен, хто не успадкував українську мову від батьків нечепаною. Я сам пройшов цей етап і знаю, як це є. Але я шукав і користався кожною нагодою виправляти суржик і позбуватися його, як ганебного тавра духовного рабства. Суржик терпимий лише і тільки як переходовий стан. Від вас самих залежить, як довго він триватиме. Я пройшов його і швидко забув про нього. Я прислухався до живої діялогічної мови, по зернині засвоював влучні народні слівця чи вислови, які чув навколо. Я говорив голосно і не питав ні в кого дозволу. Я не боявся кпин і насолоджувався увагою і коментарями на зразок «А чого це ти зата́кав. Ми ж всі кажемо «да», а не «так». Ти шо, – дуже вумний?» Навпаки мене така реакція оточення і друзів заохочувала. Кожен, хто знайшов у собі силу переконання стати українцем, заговоривши мовою, має всі підстави почуватися зверхньо то тих, хто українцем народився і просто успадкував від батьків мову й ідентичність, не поворушивши для цього пальцем. Для перших українство – це акт волі, на який здатний далеко не кожен. Виявляється, що для багатьох легше зазнавати мук війни, жити в шанцях, терпіти від холоду, голоду, поранень, обстрілів й инших жахіть, ніж опанувати найбільш нищівну для ворога зброю – мову.

Сократ казав, що неосмислене життя не варте того, щоб його жити. Перехід на українську став для мене і стане для кожного окремим актом осмислення власного життя, актом наповнення життя новим змістом, новими цінностями, актом здобуття внутрішньої свободи, актом самоствердження, заперечити який не під силу нікому. Настав час зробити перший крок. Україна повинна заговорити одним голосом, однією мовою і в той спосіб звести навколо себе фортецю, яку ніхто не в стані здобути.

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.