Один черв’як може зіпсувати все яблуко
Священні стіни з пророчими розкладами занять упродовж багатьох років так і манили студента прийти послухати всі аудиторні накази університетських проповідників. Усюди панувала гармонія. Кожен, перебуваючи в полоні студентської наївності, поклонявся прекрасному божеству, молився на нього, жадав його бодай торкнутися…
П’ять років підряд приходили до храму, п’ять років день у день били поклони перед наукою, п’ять років чекали благословення. І, нарешті, досягали жаданого – влітку, після п’ятилітніх блукань і митарств, до кожного вцілілого прихожанина з гори МОНУ надходив іменний Диплом.
Так тривало довго – допоки не прийшло ХХІ століття, а з ним – погана освіта та дешевий інтернет. На БАМ, як і на весь світ науки, налетіла холера. Свідомість студента просяклася всезагальним пофіґізмом та халявою. Мов система Віндовс, тобто не відомо як, заразилася вірусами, котрих не так уже й легко позбутися: свідомість за декілька хвилин не перезавантажиш, та й зайву інформацію з пам’яті ніхто не форматне.
На українських студентів подуло Західним технічним прогресом – усі масово почали хворіти на контактову залежність, стипендієголію, сонноманію, шпороглядку. Науковці давно розпочали шукати ліки від цих вірусів, та нічого не допомагає: з кожним днем справи йдуть усе гірше та гірше.
Деякі позитивні зміни спостерігаються у дослідженні сонноманії та контактової залежності. Одна хвороба заліковується кавою, енергетиками, будильником, інша – «Однокласниками», «Фейсбуком» та «Твіттером».
На прихожан, чиє навчання в Ужгородському національному храмі фінансується державним патріархатом, ще з першого курсу насувається непостійний вірус – стипендієголія: починається зі швидкого здуття фінансового становища, як наслідок – і живота. Отруюються стипендієголією раз на місяць і тільки на 2-3 дні. Добре це чи погано – не нам вирішувати.
Не один благородний лицар й не одна Жанна Д’Арк, навчаючись у храмі науки, загубили, б’ючись за місце в рейтингу, всі свої моральні чесноти. Справедливість, лояльність і відповідальність – це вже не з їхньої опери. Прихожан опанувала шпороглядка – тепер вони на страшний суд сесії ідуть з усілякими видами обладунків: всезнаючим мікронавушником, всепишучою ручкою, захисним паперовим щитом – шпориною.
Пофіґізм та халява все послідовніше й напористіше накладають свої відбитки на свідомість молоді, котра згодом успішно стає дипломованими непрофесійними працівниками та байдужими батьками. Одним університет дає щасливий квиток, а знайомі-апостоли – посипають квітами дорогу до роботодавців. Іншим же, справедливим та чесним людям, храм науки вручає омріяний, клопіткою працею оповитий, диплом, а життя, у якості бонусу, дарує тільки гарбуза.