Один учитель – одна мова, або Помилки виправляємо власним прикладом

Таку полярність я почула й відчула не вперше. Йдеться насправді про те, що нині є актуальним і про що всі говорять: методику викладання, методику навчання, якість навчання і зумовлену ним якість життя… Нас усіх переважно цікавить передусім результат! З раннього віку ми привчаємо дітей бути критиками й критиканами. Успішні ж європейці роблять акцент на іншому – на самому процесі. А ще на стані дитини під час навчання, бо саме він є запорукою її перебування в школі, зрештою – її ставлення до навчального процесу й відповідно – її показників успішності.

Чого можемо навчити іншого, якщо жодного разу не пробували робити цього самі? Як можемо навчити, принижуючи й пригнічуючи того, кого маємо вести за собою? Як зробити так, щоб діти радо йшли туди, де мають сформуватися як особистості, як майбутні фахівці? Як навчити не просто суб’єкта виховного процесу, а особистість мислити позитивно? Розвинути в ній бажання пізнавати світ з радістю? Як вчити й виховувати громадянина України так, щоб він міг бути конкурентоспроможним у Європі, а для цього має володіти, як мінімум, трьома, а краще п’ятьма мовами?

Питань багато. На ці й багато інших пробували дати відповідь під час навчального тренінгу, організованого МОН України спільно з Офісом Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин у рамках Всеукраїнського експерименту «Формування багатомовності у дітей та учнів: прогресивні європейські ідеї в українському контексті», в якому взяли участь представники п’яти областей: Одеської, Запорізької, Чернівецької та Закарпатської.

Закарпаття представляли Андріанна Лукач, завідувач обласного методичного центру при департаменті освіти та науки Закарпатської ОДА, Габріелла Гомокі, директор Виноградівчької ЗОШ І-ІІІ ст №3 імені Жігмонда Перені, Михайло Клементєв, директор Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ст Рахівської районної ради, Наталія Доліч та Надія Калинич, вчителі спеціалізованої ЗОШ №4 із поглибленим вивченням словацької мови Ужгородської міської ради, Оксана Касинець, завідувач дошкільного навчального закладу №42 Ужгородської міської ради, Анастасія Цибик і Вікторія Луценко, вихователі цього ж закладу, та Галина Шумицька, декан філологічного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

МОН представляла Світлана Харченко, головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, ОБСЄ – Катерина Хертель, співробітник національних проектів офісу Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин, та Андрій Гончак, експерт офісу, тренерами виступили Світлана Бєлова та Лійна Норіт, які працюють за методикою CLIL (Content and Language intergrated Learning) в Естонії, мають досвід розробки навчальних програм мовного занурення, надавали консультації й проводили відповідні тренінги в Казахстані та Киргизстані.

Легко й невимушено наші тренери показували самі принципи мовного занурення на практиці: ніхто з присутніх і слова не знав естонською, а вони говорили з нами саме цією мовою, й слова не перекладаючи. Ефект полягав у тому, що ми розуміли все, що нам хотіли донести, а до завершення роботи володіли вже певним набором слів і фраз естонською мовою, необхідними для розуміння. І найголовніше, що навчитися цього було просто, легко й цікаво. Отже, вирішити ті мовні питання, які нині маємо в країні, нашому регіоні, навчальних закладах, можна просто й легко, не відкриваючи наново велосипеда, бо методики вже розроблені – їх варто вивчати й застосовувати там, де вони будуть корисні у нас.

Коротко про форми мовного занурення відповідно до методики CLIL: повне раннє (коли у 1-му класі навчання йде державною мовою, у другому семестрі 2-го класу починається навчання рідною мовою, і тільки у 3-му класі долучається іноземна по 2 години на тиждень, до 6 класу вирівнюється кількість предметів, які вивчаються рідною та цільовою мовами), повне пізнє (початкова школа – рідною мовою, з 6 класу поступово вводяться предмети державною мовою), часткове занурення: з 3 років ще в садочку один учитель працює з дітьми державною мовою, інший – рідною, і так позмінно, не перекладаючи. Дотримуються важливих принципів: один учитель – одна мова (важливого не перекладати нічого дитині, а пояснювати так, щоб було зрозуміло тою мовою, якою спілкуєшся. І ще одне важливе правило: помилки не виправляти – натомість пропонувати учневі такі мовленнєві моделі, які би спонукали самостійно вдосконалюватися. Поведінка вчителя при цьому має бути такою, як матері з немовлям, яке щойно народилося: воно ще не говорить, але мама впевнена, що воно її розуміє і настане час, коли заговорить. Вимоги до вчителя доволі високі: має знати рідну й цільову мову однаково на рівні С1.

В Естонії є багато різних програм мовного занурення – при цьому державна програма для всіх шкіл однакова! І вибудувана так, щоб дитина почувалася цінною зі своєю мовою, своєю культурою навіть в іншій державі. Вважається, що треба 10 000 годин, аби мова засвоїлася.

Історичний досвід показує, що програми мовного занурення практикують скрізь, де є актуальними мовні питання: ще у 1965 році занурення у французьку мову практикували в Канаді – в Монреалі (Квебек); у 1987 році відкрилися класи занурення у шведську мову у Фінляндії; в Іспанії, Каталонії – у каталонську мову, а також баскську на півночі, у Вельсі – вельську мову, в Шотландії, Ірландії – кельтську тощо.

Естонські тренери активно розвінчували міфи, поширені й у нас: нібито навчання іншою мовою знижує якість знань з предметів, нібито учні мають психологічний дискомфорт під час навчання іншою мовою, нібито батькам важко допомогти дітям у їх навчанні іншою мовою через власне незнання мови, нібито діти не знаю ні рідної, ні державної мови при цьому тощо.

Зауважу й той високий приклад провадження мовної політики в державі, який ми отримали від офісу ОБСЄ: незважаючи на те, що однією з робочих мов тренінгу була російська, яку всі присутні розуміли й могли нею спілкуватися, на столах були навушники й робота постійно супроводжувалася перекладом на українську, навіть якщо ніхто тих навушників не надівав. Ось один із важливих висновків: кожен, перекладачі в тому числі, спокійно і якісно виконував свою роботу.

Виражаючи повагу країні, в якій довелося працювати, естонці дуже гідно презентували свою, причому в дуже цікавий спосіб: в один із днів ми знайшли на робочих столах цукерки в обгортках, виконаних у кольорах національного прапора Естонії, а також шматочки хліба – було не просто смачно (і це всі визнали!), було естетично і якось дуже просто – по-домашньому, по-справжньому…

А ось ті принципи, за якими працюють з дітьми в Естонії й за якими працювали з нами:

• Вітай мене щодня!
• Усміхайся!
• Звертай на мене увагу!
• Фантазуй і мрій разом зі мною!
• Ділися зі мною знаннями й направляй, як учити!
• Цікався мною!
• Дай мені час подумати!
• Будь вимогливим до мене!
• Дозволь мені ставити питання!
• Долучай мене!
• Помічай мене!
• Довіряй мені!

Тішуся від того, що під час останньої наради в рамках тренінгу вдалося поділитися досвідом, напрацьованим на нашому, філологічному, факультеті, зокрема й за останній рік, в аспекті підготовки фахівців-полілінгвів. Представники проекту висловили побажання подивитися наш досвід на практиці, тому цілком імовірно, що матимемо честь приймати поважних експертів на рідних теренах.