Степан Карабиньош: «Якщо ми зацікавлені в іноземних студентах, то маємо підвищувати рівень освітніх послуг»

Степан Карабиньош, випускник медичного факультету УжНУ, а нині – його викладач, співпрацює з іноземцями як у межах навчального процесу, так і поза ним. Неодноразовий переможець стипендіальної програми «Завтра UA», фонду Віктора Пінчука, численних олімпіад та конкурсів, активний діяч у громадському житті університетського підрозділу – саме йому поталанило взяти участь в агітаційній (профоєрієнтаційній) роботі за тисячі кілометрів від Закарпаття.

Про те, як представники університету спілкуються з абітурієнтами безпосередньо на їх батьківщини, ми розпитали у Степана, який наразі перебуває у місті Мохалі штату Пенджаб (Індія).

• Насамперед розкажи, будь ласка, як відреагував, коли дізнався, що поїдеш до Індії з робочим візитом?

– Напевно, варто розпочати з того, що я до самого кінця не був упевнений, що поїду. Все стало відомо лише за три з половиною тижні до від’їзду. Дата вильоту переносилася як мінімум тричі. Спершу мені не вірилося, що таке взагалі можливо. Звісно, було трохи тривожно, адже я не знав, чого чекати, на що розраховувати. Одне слово, увесь період з’ясування і підготовки був цілковитим стресом.

• Як тебе прийняли колеги-індуси?

– Колеги чи ні – індуси в принципі приймають надзвичайно тепло. Кажуть: «Перші після Бога – батьки, другий після Бога – лікар і вчитель, третій після Бога – гість». Тут завжди усміхаються, вітаються, поступаються місцем… Якщо маєш на увазі колег-лікарів, вони ставляться з надзвичайною повагою і привітністю. Багато розпитують, цікавляться, усе показують і порівнюють. Але, на жаль, у них медицина… інша… Підходи інші…

• З чого розпочалася твоя робота вже на місці? Що найбільше вразило?

– Спочатку я відвідав приватний онкологічний шпиталь. Там лише тепер установили сучасний апарат променевої діагностики і мене запросили на офіційне відкриття. Відверто кажучи, був трохи здивований…

Власне, з цього і розпочалося моє знайомство з місцевою медициною. Про те, що таке гігієна, асептика й антисептика, чули лише з книжок…

На цьому етапі моє перебування в Індії вже добігає свого логічного завершення. За півтора місяця: 9 штатів, 17 міст, 19 авіаперельотів, три переїзди потягом, сотні кілометрів автомобілем, зустрічі з більш ніж 200 студентами, три телевізійні інтерв’ю та ще багато-багато всілякого.

• Які мав завдання і чи задоволений виконаним?

– Як у мене, так і в колег завдання було одне – успішна вступна кампанія. Про результати говорити ще зарано, адже на тих, хто зацікавився здобуттям освіти в нашому виші, чекає ще довгий шлях отримання візи та всіх необхідних міграційних документів. Окрім того, багато студентів чекають на результати місцевого іспиту, за результатом якого знатимуть про свої шанси на здобуття місця в тамтешньому виші. Для тих, хто не потрапить, вихід один – вирушати за кордон. Часто через те, що вартість місця через корупцію сягає космічних розмірів… А чи зроблять вони свій вибір на користь України – далеко не факт.

Вступна кампанія для абітурієнтів з Індії – то ціла масштабна акція, під час якої запрошують на навчання представники з усього світу. Це своєрідне змагання серед навчальних закладів, які намагаються запропонувати якомога кращі умови для студентів. Ринок навчальних послуг – у цілому світі досить розвинений сегмент, а наш університет лише третій рік як масштабно пропонує освіту для англомовних іноземців.

Скажу відверто: якщо ми зацікавлені бути конкурентоспроможними серед інших країн, нам слід підвищувати якість пропонованих послуг. Адже складно змагатися з європейськими навчальними закладами, які ладні зробити власну освіту майже безкоштовною за однієї умови – знання мови.

• На твою думку, такі виїзди сприяють залученню іноземних студентів?

– Це єдиний маркетинговий механізм, якому тут довіряють. Побачити відео чи прочитати рекламний проспект – одна річ, зовсім інше – поспілкуватися з представником країни, почути вичерпну інформацію про навчальний заклад і місцевість.

• Який особистий досвід вдалося здобути у такому відрядженні?

– Якщо маєш на увазі комунікативні здібності, то мені, здається, і раніше їх не бракувало. Та й рівень англійської не скажу, що значно поліпшився. Звісно, вкотре повторити теоретичний матеріал ніколи не є зайвим. Можливо, життєвий досвід… Культурно збагатився – це однозначно.

Коли маєш справу з іноземцями (до речі, абсолютно однаково – зі сходу чи заходу), завжди занурюєшся в інший світ, який тебе чогось навчає. Все залежить від того, наскільки ти готовий позбутися своїх стереотипів, відкритися для нових знань і вражень.

• Які риси імпонують в індусах, адже ти активно співпрацюєш з ними і тут, в Ужгороді?

– Думаю, випадковостей не існує. Я вірю, що кожна людина, з’являючись у нашому житті, хай навіть ненадовго, має особливе значення. Хочеш приклад? Сидів в аеропорту, чекаючи на черговий виліт. Раптом до мене заговорила жінка: спочатку просто запитала, коли саме рейс (його затримали), а потім була тривала приємна розмова… Виявилося, вона народилася в Індії, однак живе у Канаді. Сюди приїхала на лікування аутоімунного гепатиту, через те що в Канаді відмовилися лікувати. А тут за місяць в аюрведичній клініці всі показники прийшли до норми. Але менше з тим. Так-от: вона дала мені контакти лікаря, який вважається кращим професором тропічних та інфекційних захворювань. Він радо погодився зі мною зустрітися, коли буду в Ченаї (наступного тижня).

До речі, так само зі студентами. Буває, під час банальної розмови починаєш розуміти те, що досі було для тебе загадкою. А ще я люблю розвиватися і навчатися. І якщо паралельно ти можеш ділитися цим з кимось – це просто чудово!