Театральний фестиваль в Ужгороді завершився виставою про війну за мотивами роману Ремарка
Упродовж тижня на малій сцені Закарпатського муздрамтеатру глядачі мали змогу побачити сім постановок провідних театрів України
За словами директора-художнього керівника Закарпатського муздрамтеатру Василя Марюхнича, фестиваль мав на меті врізноманітнити культурне життя міста. Глядачі переглянули камерні постановки львівського, луцького, івано-франківського, київських театрів. «Побачені вистави дають підстави для роздумів, навіть для суперечок. Ми усвідомили й рівень наших вистав в загальноукраїнському театральному контексті», – коментує Василь Марюхнич. Фестиваль не комерційний, а загальний кошторис тижневого заходу становить 110 тисяч гривень. Нагадаємо, що дійство відбулося й за підтримки департаменту культури Закарпатської ОДА та Ужгородської міської ради.
Тематика фестивальних вистав була найрізноманітніша: від історій життя відомих людей, постановок класичних творів до сучасних, навіть брутальних вистав. На завершення фесту зіграли колеги-театрали з Івано-Франківська, які нещодавно отримали статус представників національного театру.
Директор-художній керівник Івано-Франківського театру, лауреат Шевченківської премії цього року Ростислав Держипільський розповів, що вистава, яку привезли до Ужгорода, є однією із постановок режисерської майстерні/лабораторії при театрі, де молоді актори, режисери мають змогу експериментувати. «На Західному фронті без змін» – ініціатива актора Олексія Гнатковського, який вперше спробував себе в ролі режисера-постановника. Інсценізація роману Ремарка – це перша спроба поставити цей антивоєнний гуманістичний твір на театральній сцені в Україні.
Вистава не має єдиного колізійного стрижня, складається з епізодів життя солдатів під час Першої світової війни. Постановка озвучує побутові проблеми армії (брак спорядження, поганого харчування тощо), передає психологічні травми через втрату друзів, усвідомлення каліцтва, болю, демонструє життя вояків у бою, у час тиші й під обстрілами, коли людина безсила перед кулями й снарядами. А ще – актуалізує проблему післявоєнної психологічної й соціальної реабілітації так званого «втраченого покоління» (за Ремарком), коли солдати не знаходять себе у повоєнному світі. Майстерна гра шістьох акторів (солдатів) не залишає байдужим ще й через те, що війна болить багатьом українцям. Проте її не слід сприймати як агітку, адже тут практично нема ідейного пафосу, більшість проблем стосуються загальнолюдського.
Підсилюють враження сценографія й режисерські знахідки: відеодоповнення реальності з картинами шпиталю, відпустки додому, шеренги для привітання кайзера; іграшки-солдатики, коли актори розповідають про своїх персонажів віддалено тощо. Музика посилює драматичність ситуацій, а інколи глядач навіть може перемкнутися тільки на неї, щоб уберегтися від лавини страшної правди із уст персонажів.
Дійство змушує задуматися. Тому овації після понад двохгодинної вистави говорять самі за себе.