Письменник за прилавком отець Олександр Славець: «Історія – духовний міст між поколіннями»

Розпочали акцію з хвилини мовчання та молитви.

Отець Олександр бере участь в акції вперше. Каже, дуже приємно стати її учасником. Зауважує: написане слово має велику силу, тож його завдання зміцнювати дух людини у тяжкій життєвій ситуації, нести світло, любов, підтримку.

За прилавком «Кобзаря» священник презентував дві свої книги: «З історії Студеного – села у лоні греко-католицької церкви» та «Отець Іван Лелекач – ісповідник віри, парох кафедрального собору в Ужгороді».

Отець Олександр з юності цікавився історією, рідного краю, церкви зокрема. Навчаючись у семінарії, завдяки прикладу однокурсника чоловік вирішив написати розвідку про своє рідне село Студений. Матеріали збирав з 2005 до 2021 року. Основою видання стали стародавні, здебільшого церковні, документи (деяким 200-300 років), які знайшли на даху студенської церкви під час його ремонту. Їх там сховали селяни від радянської влади, бо розуміли, що інакше вони будуть просто знищені, як і все неугодне радянській ідеології. З перекладом угорськомовних документів, а також написанням книги отцю дуже допоміг історик, краєзнавець Людвіг Філіп. Автор зауважує, що завдяки вірі, молитві маленьке село пережило крах імперій і збереглося.

«Історія – духовний міст між поколіннями. Її треба знати і не забувати. Нині бачимо у всьому світі, як історією маніпулюють і до чого це призводить, – каже отець Олександр. – Наша війна – це теж результат перекручення історії, незнання її, непройдених уроків. Люди мають знати правду: хто вони, звідки, хто ті, завдяки кому ми зберегли свою ідентичність, релігійну зокрема».

Книга про отця Івана Лелекача – одного з восьми останніх священників, яких висвятив перед смертю від рук совєтів єпископ Теодор Ромжа – побачила світ у 2025 році. Отець Олександр каже, ідею написати про цю велику людину йому запропонував владика Ніл (Лущак). Працював над виданням інтенсивно рік. Дуже допомогла у зборі інформації сім’я о. Лелекача.

Розповідає: «Мене вражає глибока віра, ревність цього отця та інших репресованих греко-католицьких священників. Він відбув покарання у концтаборі ГУЛАГу, тяжко там працював у шахті, не бачив сім’ї, як народилася донька, переживав багатогодинні допити, побиття, але не озлобився. Смиренно прийняв свій хрест, мав у серці так багато любові. Йому й іншим пропонували перейти у московське православ’я, та він відмовився. Не зрадив тому, у що вірив. Бог його кріпив, дав сили пережити злі часи: табір, відсутність нормальної роботи після звільнення, бідність, неможливість вільно правити богослужіння… І врешті побачити відновлення, узаконення Греко-католицької Церкви, стати у 1991 році першим парохом Греко-католицького собору в Ужгороді. Мені здається, такі історії стають опорою у нинішні тяжкі часи».

На презентацію завітала донька о. Івана Лелекача Олександра Мінчук. Вона з двома сестрами допомагала автору збирати матеріал, фотографії, ділилися спогадами про батька, їхнє життя. Каже, тішиться результатом роботи і дуже вдячна о. Олександру за копітку працю, сердечність.

Привітав священника з дебютом і професор кафедри соціології та соціальної роботи УжНУ Маріан Токар, який зауважив, що о. Олександр завжди із задоволенням бере участь у заходах з історії нашого краю, публікується у наукових збірниках і «є прикладом людини, яка з безмежною любов’ю з трибуни чи зі сторінок своїх видань говорить про рідний край».

У творчих планах о. Олександра написати книгу про репресованих греко-католицьких священників, роботу над якою вже почав. Бо ці історії не лише про історичну правду, а й про любов і світло Бога, що завжди перемагають пітьму зла.