Україністи УжНУ вивчають літературне Закарпаття мандруючи

Ініціатором та організатором такої навчально-пізнавальної мандрівки виступила кафедра української літератури.

Комфортний автобус, привітний водій, чудове товариство, сонячна погода – саме так розпочалися наші мандри Закарпаттям, зокрема тими його місцями, які пов’язані з літературною творчістю його видатних уродженців.

Як тільки наш автокораблик рушив, завідувач кафедри української літератури, професор Валентина Барчан нагадала присутнім про основні правила безпеки під час поїздки та оголосила мету подорожі: «Наше навчання не обмежується аудиторіями, лекціями та сухою теорією – воно має бути цікавим та захопливим, а спільні поїздки можуть мати не тільки розважальний, а й пізнавальний характер. Тому на сьогоднішній день у нас немало планів та надій. І сподіваюся, що кожен із нас візьме від нього абсолютно все хороше та корисне!».

Студенти попередньо отримали завдання: підготувати повідомлення про життя і творчість того чи іншого закарпатського письменника. Тому кожна місцевість, де ми зупинялися чи яку проїжджали, супроводжувалася розповіддю про її визначного вихідця. Сумувати не доводилося, бо ж Валентина Володимирівна не випускала з рук мікрофон, розповідаючи студентам та викладачам різні цікавинки про попутні місця та їх непересічних мешканців.

Першою зупинкою стало легендарне Красне Поле. Студентка 3 курсу українського відділення Анжеліка Чернікіна провела присутнім короткий екскурс по одній із найдраматичніших сторінок нашого краю. Послухали, запам’ятали, зробили фото і швиденько в автобус. Прохолодно.

Уже через якихось 30 хвилин доїхали до місця зустрічі – Тячева. Які там дороги! Які? Самі й здогадуйтеся 🙂 Яскравіше за сонечко того дня світився тільки наш водій. Ну і, звісно, студентка-україністка другого курсу Ольга Мочан, яка приїхала додому! Більше того, вона мала відвідати рідну їй alma mater – Тячівську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 ім. В. Ґренджі-Донського.

На порозі школи нас зустріла споріднена душа – випускниця філфаку, вчителька цієї школи Ганна Рекіта, яка й провела пізнавальну екскурсію по Народному літературному музею ім. В. Ґренджі-Донського та розповіла про особисті більш ніж двадцятирічні зв’язки із донькою ювіляра Зіркою, яка, як ми дізналися, кілька днів тому покинула наш світ.

Тому й голос у Ганни Іванівни тремтів, і сльози в очах блищали… А Валентина Володимирівна зауважила: «Це як мала та душа прагнути доброго слова рідною мовою у день свого похорону, аби ця поїздка склалася саме нині…». І справді, якось ті дитячі голоси декламували вірші Зірчиного батька по-особливому, а студенти і викладачі гортали рукописні збірочки, у яких каліграфічним почерком рукою Зірки ретельно виведений кожен рядок, кожне слово Василя Степановича, і дивувалися такій подвижницькій і самовідданій любові доньки до батька…

«Знаєте, такий збіг, що саме сьогодні хоронять цю видатну людину. У день, коли всі ми приїхали вшанувати пам’ять її батька, вшановуємо і її пам’ять. А може, зовсім і не збіг це…

Ми довго відкладали цю поїздку, переносили її на потім. І ось це потім настало. Настало саме тоді, коли, можливо, Зірка, будучи вже в інших світах, так цього потребує. Сьогодні десь там ховають її тіло, а ми тут навіки возвеличуємо її душу!» – каже Валентина Барчан.

Учні дев’ятих класів цієї школи підготували зворушливий виступ та слайд-шоу, присвячені життю та творчості В. Ґренджі-Донського.

«Ви великі молодці! Бо так гарно виступаєте. І ми великі молодці, бо нині сюди прибули. Багато збігів нині… Нашому факультету стільки ж років, скільки вашій школі – 72. І студентів у нас стільки ж, як у вас учнів (понад 600) та й науково-педагогічних працівників приблизно так, як ваших учителів (за 70). Це, мабуть, означає, що багато хто з вас продовжить навчання на нашому факультеті, у нашому виші.

Знаєте, нині найуспішніша людина та, яка вміє комунікувати. І зараз ваш виступ це ще раз довів: у кого в руках мікрофон, хто вміє пізнавати світ, вміє правильно сформулювати та висловити свою думку, може втримати увагу аудиторії, той на коні. У нас у автобусі теж є такий мікрофон, такі «мікрофони» є в кожному куточку філфаку, щоб наші студенти будь-де і будь-коли могли вчитися цієї непростої і такої важливої справи – бути успішним комунікатором», – поділилась своїми враженнями від почутого і побаченого декан філологічного факультету Галина Шумицька. Вона подарувала для шкільного музею монографію доцента кафедри журналістики Олесі Барчан про публіцистичну творчість Василя Ґренджі-Донського, яка нещодавно вийшла друком.

Після оглядин школи та музею всі зрозуміли, що вороже бурчання наших голодних животів вже почало лякати жителів Тячева, тож пішли поїсти у місцеву їдальню. Відтак із повними від нової інформації головами та від смачної їжі шлунками продовжили нашу експедицію.

Наступним пунктом призначення стала Долина нарцисів. Ну що сказати: долину ми побачили, навіть нарциси знайшли, не відразу, правда, але ж ми, філологи, народ завзятий! Жартую, звичайно… хоч нарцисів і справді мало, проте ця чудова місцина продовжує вабити туристів та всіх охочих помилуватися її красою. Але часу насолоджуватися природою не так уже й багато – треба робити селфі, а це справа, між іншим, не з легких, особливо коли на факультеті майже самі дівчата. Та все, слава Богу, склалося добре – кожен отримав необхідну дозу естетичного задоволення та фото для нової аватарки.

Далі Хуст – столиця Карпатської України. Зупинилися там всього лиш на півгодинки, та цього вистачило, аби зробити фото мало не в кожному куточку цього чудового тепер охайного міста, ще й покуштувати його смаколиків. Тож поїздка видалася на славу! Стомлені, але безмежно щасливі, з неймовірним багажем вражень та знань поверталися додому, прокручуючи в голові найприємніші моменти цього пам’ятного дня.

Студенти філфаку ще раз хочуть висловити свою вдячність викладачам та наставникам, які не просто організували цю чудову поїздку, а й зробили її незабутньою!