Ужгородські науковці долучаються до українських студій у Франції
Натхненна тим, що українська мова увійшла до тематичного заголовку колоквіуму разом з іще кількома загроженими мовами світу; про Україну та українську мову йшлося без кремлівської оптики; українські титри були поряд з англійськими під час автоматичного перекладу французькомовних презентацій і навпаки завдяки програмному забезпеченню, люб’язно наданому дослідником LRL Маркосом Антоніо Рамосом Пінто Джуніором.
Висловлюю вдячність дослідниці Лабораторії д-ру Олені Половинко, українці, яка вже багато років працює у французьких наукових інституціях і докладає чимало зусиль для поширення знань про Україну та українську мову, а також її колегам з LRL за запрошення до участі в науково-дослідницькій роботі, зокрема за можливість розповісти про досвід НДЦ соціології мови УжУ під час одного з семінарів, до якого долучаються всі охочі з Клермонського університету, а також до майбутніх проєктів у форматі LRL (Université Clermont Auvergne) та НДЦ соціології мови (Ужгородський університет)», – наголошує Галина Шумицька.
Український блок під час міжнародного колоквіуму був представлений кількома доповідями. Галина Шумицька говорила, зокрема, про важливість збереження мовного і культурного розмаїття Закарпаття як транскордонного регіону України в умовах війни та вимушеної міграції. Також висловила думку, що мова в Україні нині – це «символічний капітал» (за П’єром Бурдьє), який використовується для захисту від різного роду агресії, тож сусідні та інші країни можуть бути зацікавлені у вивченні українського досвіду формування «безпекового мовного кордону». Водночас досвід Закарпаття, яке намагається зберегти свою ідентичність в умовах війни, може бути цікавий для Франції через призму їхньої ситуації з регіональними мовами, зокрема бретонської, окситанської тощо.
Ціла низка презентацій була присвячена якраз окситанській – мові трубадурів, яка у середні віки була головною мовою європейської світської культури, лицарської поезії та кохання, тепер фактично витісненій з ужитку французькою. Дуже щемливо сприйнявся фільм на основі коментарів носіїв окситанської, якою, за словами однієї з героїнь фільму, вона «розмовляє зі своїми козами». З іншого боку, функціонує Інститут окситанських студій як громадська організація у Франції, заснована у 1945 році групою письменників та учасників Руху Опору, головна мета якого – збереження, нормалізація та розвиток окситанської мови та культури, і держава підтримує фінансово такого роду проєкти.
Цінною була інформація про сучасний стан гуарані – одної з найживучіших мов, чи не єдиної індіанської мови Латинської Америки, яка не просто вижила, а стала мовою більшості населення окремої країни – Парагваю і успішно функціонує на рівні з європейською (іспанською). У той час як корінне індіанське населення Парагваю становить менше 2%, гуарані тією чи іншою мірою володіє близько 77–90% усього населення країни. Нею говорять селяни, містяни, бізнесмени та політична еліта. Вона також є офіційною в регіонах сусідніх країн, наприклад, в Аргентині та Болівії. Держава дбає про збереження і розвиток мови: постійно розглядаються та приймаються законопроєкти, що зобов’язують телебачення та радіо транслювати не менше 30% контенту мовою гуарані. У 2025 році було запущено великий національний цифровий архів для збереження усної та письмової спадщини гуарані.
Унікальним дослідженням про нюнорськ – одну з двох офіційних письмових форм сучасної норвезької мови – поділилася колега з Норвегії. Цікаво, що, на відміну від букмолу, іншої офіційної мови, який сформувався на основі данської через тривалий союз із Данією, нюнорськ був штучно створений на основі традиційних сільських діалектів Норвегії, щоб повернути мові національну автентичність.
Організаторам колоквіуму вдалося зібрати зацікавлену аудиторію дослідників різних генерацій з різних країн, об’єднаних, однак, спільною ідеєю: пошуком новітніх шляхів, способів збереження мовної спадшини, зокрема із застосуванням можливостей штучного інтелекту.
Про що говорили у підсумку
Враховуючи досвід LRL у галузі корпусної лінгвістики, мовних технологій та цифрових гуманітарних наук, можна зробити висновок, що співпраця з французькими колегами буде цінною, зокрема для вивчення мікропроцесів мовного контакту, дискурсивних конструкцій ідентичності, мовних практик серед переміщених груп населення, а також лінгвістичних проявів досвіду війни та переміщення. Тож попереду дискусії щодо найважливіших точок дотику.