Від практики в Словаччині до відпочинку в Угорщині: другий тиждень мандрівки студентів-істориків

Тур Угорщиною розпочався з екскурсії столицею. Будапешт вважається одним із найкрасивіших міст не тільки Європи, а й усього світу. Він може похвалитися унікальною архітектурою, яка поєднує в собі автентичність двох яскраво виражених центрів – Буди і Пешта, котрі історично були об’єднані тільки 1873 року. Будапешт – велике місто з багатьма таємницями, які приваблюють тисячі туристів з усіх усюд, зокрема з України. За дивним збігом тут удалося зустрітися з ужнівським викладачем і колегою Юрієм Славіком.

Насамперед студенти відвідали найбільш упізнавану і, безумовно, найвитонченішу споруду угорської столиці – парламент. Це справжній символ не тільки міста, а й держави в цілому. Хоча історія будівлі не налічує й кількох століть, адже побудована тільки 1885 року, та все ж дивує своєю величчю й пишнотою. Фото на тлі парламенту, напевно, мають усі, хто хоча б раз відвідав угорську столицю. Нині ця будівля неготичного стилю є найбільшою спорудою Угорщини. Всередині вона декорована мозаїками і вітражами, купольний зал прикрашений статуями правителів держави. Тут також зберігається корона та інша королівська символіка святого Іштвана.

Відразу після огляду парламенту вирішили погуляти набережною Дунаю та зробити кілька фото на фоні багатофункціональних катерів, баркасів, прогулянкових яхт та інших плавучих засобів. Найкращі світлини були професійно зроблені нашими студентками Оксаною Данчею та Ванессою Січ.

Історією тут дихає кожен куточок, сліди її залишилися повсюдно, на кожному клаптику будапештської землі. На березі Дунаю, просто біля будівлі парламенту, стоїть один із найсимволічних пам’ятників у світі. 60 бронзових пар взуття — жіночі, чоловічі і навіть дитячі — нагадують про те, що тут під час Другої світової знищували єврейські сім’ї. Це дійсно меморіал, від якого щемить серце.

Міст Елізабет допоміг перейти від історичної частини Пешта до Буди. Взагалі, багато пам’яток Будапешта тісно пов’язані з життям Єлизавети Баварської. І неподалік від моста, в центрі невеликого скверу, можна побачити її бронзову статую.

Поряд і старовинна частина міста, де стоять Королівський палац, Історичний музей, Церква святого Матяша та багато інших відомих пам’яток.

Взагалі, було страшенно приємно просто блукати вуличками й провулками великого міста, щоразу відкриваючи для себе нові й нові цікаві будівлі. Вразив собор Матяша, який є однією з головних складових архітектурного комплексу Будайської фортеці. Особливою ця споруда є не тільки через готичний стиль (він є великою рідкістю для будівель столиці), а й через незвичні барви та форму свого даху. Його помаранчевий строкатий верх особливо вирізняється серед мармурової білизни сусідніх дахів. Всі охочі можуть піднятися на найвищу точку архітектурного ансамблю – дзвіницю. Але й зі звичайних терас, які перетворилися на затишні кафетерії, відкривається чудова панорама на Дунай на Буду. Звідси ж можна насолоджуватися вишуканістю ще однієї пам’ятки – вежі короля Бели.

На завершення студенти відвідали перлину міста – острів Маргіт. Невеликий острів компактно розмістився просто посеред Дунаю, у самому серці річки. А з береговою частиною з’єднується двома мостами: Маргарити – у південній частині та Арпада – в північній. Історія цього острова знову ж таки пов’язана з дівчиною королівської крові. Тільки цього разу історія стосується Маргарити – дочки короля Угорщини Бели IV. Згорьований угорський владика дав обіцянку перед народом і перед Богом, що віддасть свою улюблену дочку в черниці домініканського монастиря, аби тільки Всевишній допоміг подолати монгольську навалу. Кочівників удалося перемогти, і король з важким серцем мусив дотримати слова. Покірна дочка постриглася в черниці. Але їй не судилося довге життя – дівчина померла за нашими мірками зовсім юною – у 28 років. На знак пошанування святої дочки короля острів дістав зрештою її ім’я.

Тут досі збереглися руїни того самого храму, де колись служила королівна, а також її могила. Крім того, на острові чимало храмів різного стану збереженості – декотрі ще діють, котрісь зовсім зруйновані. Всю навколишню територію повністю займає парк, надзвичайно популярний поміж туристів і місцевих жителів. Тут усюди обладнані майданчики для заняття спортом, бігові доріжки, відпочинкові зони, навіть кілька готелів з джерелами термальної води. Повітря чисте й пахне солодким морозивом та свободою. І це не тільки тому, що тут заборонений проїзд будь-якого транспорту, крім таксі, автобусів і велорикш. Студенти навіть влаштували невеликий пікнік з канапками під крислатим дубом. На такому місці й звичайний хліб смакував як справжній угорський кенєр☺.

А далі – коротка ніч в археологічному уставі Нітри, гостьові кімнати якої були дружелюбно надані словацькими колегами з Інституту археології Словацької академії наук – директором Матеєм Рутткаї та його заступником Карлом Пієтою.

Недільний день студенти провели у ще одному угорському місті – Естергомі, що на самісінькій півночі Угорщини. Цікаво, але щоб його дістатися, довелося майже повністю пройти інше місто – словацьке Штурово. Кордон між двома країнами проходить просто-таки на мості, що з’єднує населені пункти – побратими. І ніякої тобі митниці чи паспортного контролю, тільки міць металевого моста та владний потік Дунаю.

Естергом вразив. Тут захоплення викликає все. Хто б міг подумати, що це порівняно невелике місто може похвалитися такою визначною історією. Магістрант Михайло Перун та археолог Володимир Мойжес нагадали всім, що воно було колись столицею Угорщини. Тут коронували першого угорського короля Іштвана 1000 року та почали карбувати перші угорські дукати. Тепер Естергом є резиденцією естергомського архієпископа.

Вразила Скарбниця Естергомської базиліки, де зберігається найбагатша колекція цінних витворів культового церковного мистецтва. Зібрання реліквій формувалася протягом тисячоліття і дивує різноманіттям експонатів. Воно включає нові й давні предмети для літургії, юридичні та історичні пам’ятні документи, ювелірні та текстильні вироби, загалом близько 400 цінних експонатів. Важко описати всі елементи колекції, адже навіть найменша каблучка таїть в собі якусь загадкову історію. Або чого вартує хоча б золота Голгофа Матяша – найцінніший ювелірний виріб Угорщини, шедевр світового мистецтва.

У Естергомі студенти встигли також оглянути давні дзвони, усипальницю колишніх архієпископів та діючий храм. Піднялися аж до купола, щоб з висоти голубиного польоту побачити місто, де тисячу років тому зароджувалося зерно угорської державності. І хтозна, які ще загадки і таємниці приховує ця земля…

Поверталися знову ж таки через Штурово та знайомі соняшникові поля. На вигляд словацького прапора на мосту майнула думка: сюди ще неодмінно треба повернутися. І не тільки до Естергома й Будапешта. Хочеться досліджувати світ, бачити його у різноманітті народів і культур, бачити в іноземцях своїх товаришів. Бо, долаючи державні кордони, людина може долати й власні стереотипи…

Наш угорський вікенд закінчився. Залишилися не тільки тисячі вдалих і не дуже світлин, а й теми для роздумів та ще один магнітик на холодильнику…

Студенти перетнули екватор археологічної практики, позаду залишилося два яскравих емоційних тижні, попереду – ще цікавіші пригоди у вже рідній Словаччині. Тож далі буде…