Викладач УжНУ Мартін Беніковський став гостем літклубу «Читаємо разом»

Гостем вечора став лектор словацької мови, викладач УжНУ, уродженець Словаччини Мартін Беніковський та голова спілки письменників Закарпаття Василь Густі. Відкрила зустріч засновниця й модераторка літклубу, магістрантка українського відділення УжНУ Іванка Когутич.

Серед невеликої аудиторії опинилися, зокрема, професор кафедри історії України Сергій Федака, ужгородський журналіст, письменник та драматург Олександр Гаврош, а також Мартін Беніковський-молодший, котрий ще не ходить і в дитсадок, але вже любить слухати татові розповіді про книги.

Спочатку пан Мартін розповів про себе: як навчався в Словаччині й потрапив на роботу в УжНУ, як із сім’єю облаштовувався в місті та вивчав уже тут українську мову. Каже, що любить читати твори Андруховича; нещодавно подарували книгу Ліни Костенко, тому ознайомлюється ближче й з її майстерністю. В Ужгороді проживає вже четвертий рік, однак він – останній. За цей час Беніковський ініціював появу перекладів сучасної словацької прози в Україні, бо свого часу стикнувся з браком таких творів; звідси, на його погляд, могла виникнути думка про ненаявність такої в Словаччині взагалі. Та завдяки клопотанню пана Мартіна щороку український читач ознайомлювався з новою порцією постмодерністського читва цієї країни.

На зустрічі присутні змогли побачити, погортати й навіть більше – отримати в подарунок ці книги. Серед них – роман Вітьо Став’ярського «Брудні черевики» (2014), збірки оповідань Яни Боднарової «Афера Розуму» (2015) та Вацлава Панковича «Це буде гарний похорон» (2016). Остання, до речі, була презентована вперше. Пан Мартін розповів не тільки про твори та їхніх авторів, а й про те, як удалося організувати переклад на українську. До слова, четвертий проект планує завершити до свого повернення на Батьківщину – до кінця літа наступного року.

Думками з приводу цієї теми поділився й перекладач роману «Брудні черевики» Василь Густі. Він подякував присутнім за увагу до роботи, а пану Мартіну – за активну діяльність. Розповів про власні спостереження за розвитком перекладацтва в регіоні та зауважив, якою важливою є ця сфера взагалі.

Завершувався вечір тепло, і не тільки тому, що пили чай і смакували цукерками та печивом. Пан Мартін прихопив із дому гітару та співав із присутніми словацьких пісень. Іванка жартує: коли на факультеті чутно музику, то можна вже й не гадати, хто це. Відтак гості попрощалися й розійшлися по домівках – хто продовжувати вивчення творчості українських майстрів слова, а хто – знайомитися з новенькими перекладами словацьких постмодерністів.