Дівчина, що шукає натхнення в простих речах і не боїться експериментувати, вчиться на журналістиці

Марія Шелельо народилася і виросла у селі Климовиці Іршавського району в сім’ї Станіслава та Марії Шелельо. З дитинства була допитливою й кмітливою дівчинкою, яку цікавило все – від цілком природних аж до фантастичних явищ. Нині навчається на відділенні журналістики філологічного факультету УжНУ. Обожнює готувати салати й ласувати ними.

• Марічко, розкажи про найцікавішу подію з дитинства, яку часто згадуєш.

– Моє дитинство було веселим, цікавим, кожен спогад з якого – вже свято. Пригадується  один випадок.

Коли навчалася у 8 класі, почала писати невеличкі оповідання, до яких малювала й ілюстрації. Маю навіть дві збірки, зроблені із звичайних альбомів. Писала постійно, особливо коли було погано на душі: чи то десь однокласники образять, чи справи йдуть не найкраще… Це мене надихало.

Моя бабуся, вчитель-філолог, читала ці оповідання й запитувала, чи не з мого ж власного життя взяті їх сюжети. Звісно, я все твердо заперечувала, запевняючи бабусю, що то все вигадки. Хоча, впевнена, вона, як учитель, здогадувалася, що кожна історія – то черговий випадок із життя онуки.

Якось навіть сказала: «Ці твої збірки треба видати: у них є щось, що не може не зацікавити!». Цей випадок згадую постійно і навіть іноді думаю про реалізацію задуму.

• Навчаєшся на відділенні журналістики. Чому вибрала саме цей фах?

– Що буду журналістом, я вирішила ще в школі — десь у 14 років, коли почала писати свої історії. Це творча професія, і я вважаю, що моє місце тут.

Окрім історій, я писала п’єси з чарівним, фантастичним сюжетом. Писала багато. А читали мої «шедеври» мама і бабуся, вони в мене вчителі-філологи, тому їхня думка мала значення. Під їхнім керівництвом почала їздити на всілякі конкурси, здобувати призові місця. У старших класах взяла участь у Малій академії літератури й журналістики, де виборола ІІІ місце в Міжнародному конкурсі. Там же познайомилася із викладачем нашої кафедри журналістики Володимиром Тарасюком, який запевнив мене, що варто спробувати вступити на відділення в УжНУ. З цього моменту всі сумніви зникли остаточно.

• Розкажи про свої захоплення…

– Мої хобі – танці і письмо. Пишу прозу, але вона в мене без сенсу, чи як це висловити… Можу написати величезний твір з «кілометровими» реченнями, художніми засобами, почуттями, емоціями, а сенсу не буде. Проте мені так більше подобається, адже пишу про все, що якимось чином зачепило душу і свідомість.

Що стосується танців, то я, на жаль, вже не займаюся хореографією. Однак інтерес не зник – навіть хотіла вчитися на хореографа, але через травму не вийшло. А до цього 10 років займалася класичними та народними танцями в групі «Body art», їздила на конкурси і змагання.

• Мені відомо, що ти захоплюєшся ще генд мейдом. Це правда?

– Генд мейдом – коли прийде натхнення чи як нема роботи. Хоча добре кажуть: якби не було інтересу – не було б результату.

• Як довго ним займаєшся і що спонукало тебе спробувати зробити щось своїми руками?

– Не що, а хто! Моя сестра Людмила відвідувала різні гуртки, на яких вчать робити щось власноруч. Їй це подобається, тому часто вечорами засиджувалася за створенням чергового виробу. Пізніше це зацікавило і мене, тож вирішила спробувати – навчалася тоді у 9 класі.

• Чи маєш чим похвалитися зі створеного власноруч?

– Я хизуватися не люблю. Тому розповім, що вмію робити і що вже зробила. Чесно кажучи, надто багато часу нема змоги виділити для генд мейду. Переважно в’яжу браслети, вишиваю хрестиком і бісером картини. Нещодавно зшила і вишила бісером собі сорочку.

• А що робиш із готовими виробами?

– Дарую друзям або роблю щось для себе.

• Плануєш у майбутньому якось розвивати ці свої заняття?

– Про це ще не думала. Для мене головне в майбутньому стати особистістю, хорошою людиною.

Ось чого прагне ця мила і симпатична дівчинка – невеличка на зріст хороша людина, яка звеселяє своєю усмішкою, вміє зігріти обіймами. Хочу побажати, щоб всі її плани здійснилися, бо такі люди, як Марійка, варті того найбільше!!!